Цвіт нації із крони облітає,
Мов з вишні цвіт у диханні грози…
Синів найкращих рідний край втрачає,
Та плачуть материнські образи.

Голосять до небес трембіти в горах,
І хвилі в морі б’ються об граніт.
Страшнішого немає в світі горя,
Ніж хоронити матерям синів.

А їх ростити – скільки треба сили…
Плекати, як стеблину в сонцепік.
Знов соколятам обривають крила,
Лиш чути материнський плач і крик.

Цвіт нації вкраїнської вбивають,
Так безсоромно брешуть в очі нам…
Ми знаємо: герої не вмирають!
Хай буде смерть, як кара ворогам!

Алла Боровська, вінничанка