– Ще змалечку я захоплювався автомобілями. Мені подобається щось ремонтувати, за кермом я себе відчуваю вільним. Але любов до техніки, напевно, передалась від батька. Я з ним був скрізь, коли він їздив або ремонтував автомобіль, – згадує Олексій.

23-річний Олексій розповідає, що все життя любив працювати із механізмами та автомобілями. Тому вирішив спробувати свої сили на захисті рідної держави – стати військовим водієм і вступив до лав Нацгвардії України та відслужити строкову службу.

За короткий термін служби Олексій вже здобув репутацію сумлінного і відповідального воїна.

– Цю професію треба любити, – каже він. – І вона не терпить недбалості, а, особливо, – до військової техніки, адже справна техніка – запорука успішного виконання поставлених завдань. І я ще більше це зрозумів, коли почалася велика війна з рашистами 24 лютого.

Під час виконання бойових завдань на Київщині Олексій, як і решта бойових побратимів, робили все, аби вибити ворога з нашої землі та знищити його. Техніка гвардійця неодноразово потрапляла під ворожі обстріли, з яких він вчасно та швидко доставляв провізію та боєприпаси.

– Завдань було багато та з постійним ризиком для життя. Я доставляв своїм побратимам і вдень, і вночі їжу та боєприпаси.

Під час активних бойових дій це було ще важче. Під ворожими мінометними обстрілами приходилось «залітати» на позиції, швидко розвантажуватися, і так декілька разів, – згадує Олексій,

– Але, попри великі ризики, я мав доставляти боєприпаси, адже окрім мене ніхто б це не зробив. Так, спочатку було трохи страшно, і, я думаю, в цьому нічого такого немає.

Однак, страх швидко минає, коли ти розумієш, що твоя швидкість та оперативність може врятувати побратимів й дасть змогу краще знищувати ворога.

Завдяки професіоналізму, злагодженості та спільним діям кожного побратима
було блискавично вибито російського окупанта на Київському напрямку.