Була здивована і розчарована. Аж раптом прочитала цей пост одного із наймолодших монахів, якого я дуже поважаю. Ось що повідомляє нам архімандрит Софроній:

– В житті людину завжди супроводжують тварини. Вони були помічниками Адама ще в Раю.

У 22 правилі Святогорського статуту сказано: «Монахам не заводити тварин власне для себе».  Першим, в 996 році, для братії Великої лаври їх завів святий преподобний Афанасій Афонський. З тих пір і по сьогоднішній день тварини живуть на Святій горі Афон.

– Для тварин людина – це бог. Як ми просимо допомоги у Бога, так вони просять допомоги у людини»  (Преподобний Паїсій Святогорець).

– На Афоні я чув про старця Феофілакта зі скиту святого Василія, який дружив з дикими тваринами. Вони відчували його любов і йшли в разі потреби до нього в келію. Якось раз косуля, яка зламала ногу, прийшла під вікна його келії і стала жалібно стогнати. Старець вийшов з келії і побачив, що вона простягає йому зламану ніжку, немов показує, де болить. Він виніс їй трохи сухарів підкріпитися, взяв дві тріски і міцно стягнув зламане місце. Потім сказав косулі: «Тепер іди з миром, а через тиждень приходь, я подивлюся». Цей блаженний старець розмовляв з твариною, як лікар з хворою людиною, тому що сам він став людиною Божою!»  (Преподобний Паїсій Святогорець).

– Приходять шакали, кабани… Іноді прибігає маленька лисичка. Коли коти йдуть, прибігає лисичка. Кабанів влітку не видно, тому що вони бояться мисливців, тільки змій видно, тому що люди їх бояться. Птахів зграї: великі, маленькі. Я даю їм розмочені сухарі, і вони їдять. Горіхи від лукума я особливо зберігаю для птахів, які приносять весну. Ці бідні пташки, починаючи з зими, коли ще сніг, співають по-весняному.  Одним словом, втішають» (Преподобний Паїсій Святогорець).

Тетяна Квасюк