«Ми довели світові, що Україна – велика нація. 100 днів війни показали: країна встояла, держава встояла… Сьогодні нам складно. Ворог нарощує воєнний потенціал в зоні бойових дій і веде наступ, не рахуючись із втратами. А допомога союзників йде поки що не в тому обсязі і не настільки своєчасно, як цього потребує ситуація. Проте наша єдність непорушна – так само як воля і мужність у захисті рідної землі. Тому переможемо!»

Про 100 днів війни говорили із головою Вінницької обласної військової адміністрації Сергієм Борзовим. Про вінничан, про сусіднє Придністров’я і наше ноу-хау в системі протиповітряної оборони, яку вже оцінив Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

«У перші дні війни десятки вантажівок відправляли на Київ: зброя, протитанкові «їжаки»…»

– 3 червня – 100 днів війни. Уже не так лякають сирени. Звикли до комен­дантської години. Новини спокійніше дивимось… Але рахуємо кожен день війни.

– Бо чекаємо перемоги. За ці три місяці ми на Вінниччині зробили те, що роками не могли.

– Київ – «за три дні»…

– Так… Уже можемо говорити про Київ.

У перші дні війни Вінницька обласна військова адміністрація працювала у двох головних напрямках.

Перший – створити цілісну та ефективну систему оборони Вінниці та населених пунктів області.

І другий – своєчасна допомога киянам.

Столиці потрібне було озброєння – стрілецьке, важке, боєприпаси… Цього всього треба було багато! Щодня десятки вантажівок з Вінниччини їхали на Київ.

До речі, наші підприємства виготовили сотні протитанкових “їжаків” – для столиці.

Вінницька «крапля» теж є в обороні столиці України і в тому, що відстояли – Київ залишився наш.

Ще один новий виклик: українці масово їхали за кордон

Через Вінниччину – ми транзитна область. Київська, Харківська, Сумська, Чернігівська, Донецька області – звідти їхали машини… За дорученням Президента ми мали забезпечити проїзд, не затримуючи людей у довгих автомобільних чергах.

Паралельно виконали завдання Верховного командувача Володимира Зеленського, Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного: мобілізували військовозобов’язаних, резервістів та техніку ЗСУ.

Тобто всі завдання, які були поставлені перед обласною військовою адміністрацією, виконали. Зривів у нас не було.

А ще ж вагонами відправляли на столицю продукти харчування…

Стільки всього було зроблено у перші дні війни…

Між іншим, мало хто знає, але Вінницька область – друга після Одеської, де були створені комендатури. Вони є у всіх районах – для захисту населення і не допустити проникнення диверсантів, корегувальників.

До речі, досить ефективно спрацювали, особливо у перші чотири тижні війни. Виявили декілька диверсійних груп, громадян росії із засобами корегування.

Те, що ми зупинили спроби ворога діяти на Вінниччині, – це спільна робота комендатури, поліції і Служби безпеки. Повірте, комендантська година і досі працює на збереження порядку…

Війна стає важчою. Ворог врахував помилки лютого-березня і шукає нестандартних рішень. Ворог концентрує на напрямках наступу сили, які переважають наші кількісно і якісно. Він не дає перекидати сили на основні напрямки: загрожує наступом з боку Сумської і Харківської областей, створює нестабільність у Придністров’ї та змушує Лукашенка проводити маневри біля нашого кордону.

Україна веде маневрену оборону – даємо відсіч ворогу, максимально зберігаючи життя наших солдатів і офіцерів

Вести таку війну довго ворог не зможе. Просування далі означає для нього менше людей та техніки, а поповнення, що надходить, має нижчу якість.

Ми будемо виснажувати ворога маневреною обороною до тих пір, поки в Україну надійде зброя і техніка від наших союзників. В потрібній кількості і специфікації. Сучасні далекобійні гаубиці вже надійшли і продовжують надходити. Наскільки мені відомо, США погодилися надати нам реактивні системи залпового вогню. Лише за допомогою цієї зброї зможемо зруйнувати тили ворожих угруповань та перейти до контрнаступу.

– Наскільки ми самі тепер захищені – Вінницька область?

– Захищені. Хоча не про все можу говорити.

За дорученням Головнокомандувача ЗСУ, зміцнюємо систему оборони Вінницької області. Тисяча вінничан виконують земельні роботи щодо обладнання фортифікаційних споруд – сотні кілометрів.

Керівники громад розуміють і допомагають, особливо відзначив би Гайсинський ра­йон – там і кількість, і якість робіт. Прикордонний Могилів-Подільський район також є прикладом для інших.

Ще одне завдання – стосується протиповітряної оборони

Всі вінничани часто чують сирени повітряної тривоги. Ворог застосовує тисячі ракет для знищення українців, військових та важливих об’єктів інфраструктури. Завдяки вінницьким винахідникам, які застосували сучасні технології, вдалося значно підвищити ефективність системи ППО у нашому регіоні. Вінницьке ноу-хау розглядають в ЗСУ для впровадження по всій Україні.

Ще одне важливе завдання – охорона критичної інфраструктури області

Всі об’єкти визначені, виділені наряди сили та засоби з підрозділів ТерО, поліції та СБУ. Крім того, в охороні беруть участь добровольчі формування територіальних громад. Вони підсилюють охорону свого краю. Таких формувань в області десятки, їх кількість зростає.

До речі, всі керівники ОТГ пройшли навчання тактичним прийомам. Вони можуть тепер захистити і себе, й інших.

Про Придністров’я

– Придністров’я. Кордон із невизнаною республікою викликає напругу не перший місяць.

– Відслідковуємо цей напрям. Зрозуміло, що збираємо всю інформацію, яка є, відкриту і закриту.

Цей рубіж під особливим наглядом. Вжиті відповідні заходи щодо підсилення – як обласною військовою адміністрацією, так і прикордонниками у взаємодії із підрозділами сил ТерО. Військова адміністрація із силами оборони та безпеки області, як кажуть, працює 24/7 – робимо усе для захисту вінничан.

– Зброї нам вистачає?

– Це питання не до мене – у голови ВОВА інші завдання.

Але щодо зброї. Світ спочатку дивився на нас: чи є шанс Україні перемогти? Повірили, що зможемо. А потім стали відомі факти геноциду укра­їнського народу, які були викриті і оприлюднені після звіль­нення українськими військами від окупації. Трагедія Бучі, Бородянки, Гостомеля, Іванківа поставили путіна в один ряд із нацистськими злочинцями минулого століття.

Поворотним моментом стала нарада на базі «Рамштайн» 26 квітня, участь у якій взяли представники 40 країн. Там союзники висловили намір системно допомагати нам поставками зброї – у тому числі важкої. У травні у «Рамштайні-2» брали участь вже 44 країни.

Було ухвалено історичне рішення – закон США про ленд-ліз, згідно з яким Україна забезпечуватиметься сучасною зброєю у потрібній специфікації та обсягах за спрощеною процедурою та відтермінуванням оплати. США, крім того, виділили пакет воєнної допомоги Україні на безпрецедентну суму у 40 мільярдів доларів.

Країни «великої сімки» підтвердили, що будуть допомагати Україні зброєю доти, доки це буде потрібно.

Євросоюз радикально змінив риторику у відношенні до допомоги Україні: очільники ЄС підтвердили, що перемога може бути досягнена військовим шляхом, а Європа не допустить, щоб в Україні закінчилися зброя і воєнна техніка.

Нам потрібен не мир чи перемир’я за будь-яку ціну, а перемога на умовах поваги до міжнародного права, принципів суверенітету і територіальної цілісності держав.

Про заморожування конфлікту теж не може бути мови. Це війна! Якщо будемо відкладати у часі, то дамо можливість агресору краще підготуватися. 13 мільйонів (!) українців покинули свої домівки і на окуповані території жити в «руському мірі» не повернуться.

Ніхто не зацікавлений у тривалій війні. Наші люди гинуть від ракетних обстрілів, бомбувань та куль агресорів. І це наша інфраструктура і промисловість руйнуються внаслідок бойових дій. А є ще глобальний вплив цієї війни: продовольча криза і голод у країнах Азії та Африки.

Вінницькі аграрії цього року не змогли своєчасно реалізувати свої запаси зерна. А це обмежило в обігових коштах на проведення весняно-польових робіт. Кілька цифр для розуміння ситуації: на початок травня на елеваторах та зерносховищах Вінницької області було близько 350 тис. тонн пшениці та 1,4 млн тонн кукурудзи. Для порівняння: щорічна потреба для внутрішнього споживання населення регіону – 220-230 тис. тонн продовольчого зерна. Попри війну аграрії Вінниччини посіяли 877 тис. га зернових під урожай 2022 року. Очікуване виробництво зерна цього року – 4,5-5 млн тонн. Щоб зберегти урожай, необхідні виробничі потужності елеваторів, а вони частково заповнені зерном минулорічного врожаю. Якщо його не продавати, то у нас запасів на 4-5 років. Але зерно зберігається максимум два роки, тому минулорічне уже треба продати, щоб не пропало. А для цього потрібно знімати блокаду хоча б одного з портів – в Одесі чи Миколаєві.

Тобто рф голод теж використовує як зброю…

Як наблизити перемогу?

– То що потрібно для перемоги?

– Перше: важка, далекобійна зброя і сучасна техніка.

Друге: справжні, а не імітаційні санкції проти росії – нафтове та газове ембарго, відключення від фінансової системи всіх без винятку банків тощо. Навіть сьогодні наші європейські партнери продовжують опосередковано фінансувати вбивства українців, надаючи росії близько 500 млн євро на день у вигляді платежів за енергоносії.

Третє: фінансова підтримка України просто зараз. Бюджетна діра в Україні внаслідок бойових дій – близько 5 мільярдів доларів на місяць.

– Сергію Сергійовичу, комендантська година найближчим часом буде змінена?

– Сподіваюсь, що довшою не стане. Але не скасовуємо.

Воєнний стан та мобілізацію в Україні продовжили на 90 днів – до 23 серпня.

Скажу більше: ми знову перевіряємо бомбосховища.

За моїм дорученням, комісія перевірила стан укриттів для населення. Недоліки виявили. Особливо у місті Вінниці. Бо на папері все було добре. Формально. Якщо спуститись у бомбосховище, то там… Вінничани самі бачили, що там. Термін на усунення недоліків визначений. Скоро знову перевірятимемо. Водночас хотів подякувати керівникам під­приємств, які усвідомлюють важливість утримання бомбосховищ у належному стані. Це говорив і директорам «Маяка» і 45-го заводу.

Іде війна. І вона не дає про себе забути. Навіть у нашій більш-менш безпечній Вінниччині. Ми всі віримо у Збройні сили України. Але ще треба їм допомагати тут. Нам треба боротися і перемогти. Іншого варіанту немає.

Я вдячний усім вінничанам, які весь цей час зберігають спокій. Політичний спокій.

Всі стали волонтерами. Допомагали, хто чим міг. Пораненим, переселенцям… Пам’ятаю, як звертались власники ресторанів із питанням: «Скільки порцій і куди відвезти?»

То було без політики, без змагань за рейтинги. Це було велике бажання допомогти Україні Перемогти. Бо це стосується кожного. Українці з перших днів повномасштабного нападу показали світові, що вони не планують здаватися.

Навпаки: повертаються в Україну! Із 10 травня прикордонники фіксують стійкий тренд на повернення. В Україну стали в’їжджати більше, ніж виїжджають. За 100 днів повернулося вже близько 2 мільйонів людей. Треба вірити і допомагати Збройним силам України – нашим Героям. Вічна пам’ять захисникам, які загинули за нашу свободу.

Спілкувався Сергій ГОДУН