Коли я говорю українською, в мене в роті наче м’ятні льодяники перекочуються. Наче я знімаю малинові ягоди прямо з куща губами. Українська робить мене жінкою, протяжною, ліричною, ніжною, медовою.

Достатньо просто розмовляти ТІЛЬКИ українською, не підлаштовуючись під інших.

Мені достатньо було одного місяця – і я здійснила свою мрію, щоб українська мова для мене стала Материнською, в усіх сенсах.

І русизмів своїх я не стидаюся – бо вони як шрами, зникають дуже повільно.

Тож, що я хочу сказати, переходити зараз на українську – то дійсно не на часі, на часі було принаймні за часів останнього майдану вісім років тому.

А зараз – це тренд, це сучасно, це модно, і точно морально легше ніж десять років назад.

Вікторія Бистреніна