Як горобчики, щебетали діти родини Павленків із села Саша на Тепличчині, розбираючи десять (!) великих коробок із багатьма потрібними у сімейному житті речами. Їх 16 червня привіз “десант” із Вінниці, організований Вінницькою військовою ОДА, обласною організацією Спілки письменників України, Вінницькою торгово-промисловою палатою і волонтерським фондом, очолюваним Андрієм Сіраком.
Юрій Павленко, голова родини, нині воює. А його дружина Олена Павленко з п’ятьма діточками тримає сім’ю, дім, город, хазяйство. Треба бачити цю тендітну жіночку, яка не ходить, а бігає, літає, встигає всьому дати лад. Треба бачити, як син Дімочка, пригорнувшись до мами, співає: “А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!”
І обов’язково треба почути, як Олена читає власні вірші. Вони приходять, як вона каже, нізвідки: “Ідуть над Сашею дощі, таке гуде — аж стало сиво… Ого! Яка репіжить злива!”. Її поезія свіжа, неординарна, її навіює саме життя : “Чи ви бачили, які в корови очі?”.
Феноменальна пам’ять Олени втримує сотні написаних рядків: “Уже мені не важко це казати: літала в хмарах — сіла біля хати… Була в короні — стала, як усі… До Сонця встала, вийшла у росі…”.
Маслючки, із павутиння й хвої, на сонці купкою,
Сосна легенько лапкою-рукою по спинці гупає.
Повітря аж дзвенить від комарисьок, дзвенить і міниться,
А десь за сто кілометрів, неблизько, красуня-Вінниця,
Там Бог, і Буг, і друзі, і просто… А ми з-під Теплика!
Тут пишеться поезія і проза словами теплими.
Тут дні, як дині, бродять баштанами, їм сонях — страж німий.
Сашанські сосни плачуть бурштинами, хоч і несправжніми.
Таланти від Бога треба підтримувати! Олену Павленко, маму п’ятьох дітей і чудову поетесу, рекомендували до вступу у Національну Спілку письменників України.
Ірина ЗОНОВА
Щира вдячність від усієї нашої сім’ ї за допомогу у цей нелегкий час, дякую за хороші відгуки про нас, ми дуже схвильовані і приємно здивовані.Єдине, що маю уточнити, мій чоловік не воює, він в теробороні, і зараз проходить процес комісування.Миру нам усім, і хай швидше скінчиться війна і усі чоловіки повернуться до своїх домівок, де їх чекають і люблять.
Прошу вибачення, я не правильно вжила слово ” комісований”, а це важливо.Мій чоловік звільнений в запас.
Діти є діти! Немає дітей, які не радіють подарункам. Але їхня щира радість викликає ніжність – хочеться всіх обійняти. Знаю, що голова обласної організації Національної спілки письменників України у Вінницькій області по-батьківському щиро перейнявся долею поетеси з маленького села Саші – поетеси та її родини. Тому нехай нікого не подивує, що допомога надійшла саме їй. Чоловік в теробороні, мама займається доглядом за хворими старенькими батьками та дітьми, господарством. Але вони викликають захоплення – виховані, скромні, культурні – варті прикладу! А те, що мама має особливий, рідкісний талант, встигає навіть за складних умов писати таку поезію, яка шокує навіть бувалих метрів слова… Як не допомогти, як не підтримати? Дякую всім, хто підставив дружнє плече родині в непростий воєнний час, вадиму Миколайовичу Вітковському, світлані Михайлівні Василюк, які організували цю акцію! З такими людьми ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Прошу вибачення за допущені помилки – не спрацювала клавіша. Слід читати, як Вадим Миколайович, Світлана Михайлівна!
Невимовно радію успіхам Оленки! Слухаю її – не можу наслухатися, читаю – не можу начитатися! Одним словом – я в полоні її поезії. А ще – дуже люблю цю щиру працьовиту родину із щирою українською душею. Хочеться, аби допомогу правильно зрозуміли. Батькам дуже непросто (а кому зараз просто? – скептично хмикне хтось). Але це інше. Важко утримувати одну-двоє дітей, багато відмовляються народжувати. Уявіть собі,скільки потреб у цієї родини, скільки зусиль потрібно докласти багатодітним батькам, які роблять все, аби діти росли, “як усі”. А вони не “як усі” – вони просто чарівні. Тому хочу побажати їм миру й усіляких гараздів, любові, поваги та успіхів, сил витримати й залишатися завжди дружними, справжніми, гідними, успішними!