Але з часом на душі в мене погіршало. Ну чому однокласниця, яка з двійок не вилазила, зараз вся у діамантах і скаржиться, що не може знайти хорошого садівника? Чому сукні у бутіках, що так мені подобаються, коштують дорожче нашої машини? Чому хтось їздить на крутих авто, а я не можу купити собі другу пару зимових чобіт?

Мене гризли образа і почуття несправедливості. І я «капала на мізки» чоловіку, мовляв, даремно просиджує штани за п’ять тисяч. Змушувала його шукати роботу з кращою зарплатою. Після довгих співбесід він нарешті влаштувався фінансовим директором у фірму, пов’язану з енергоресурсами. Зарплата була втричі вища. На нові чоботи і відпочинок у Туреччині теоретично вистачало, та на справжнє красиве життя… на жаль, ні!

Але керівництво обіцяло чоловіку гарні премії. І не обмануло! Від цих преміальних в мене подих перехоплювало! Коротше, через півроку у чоловіка була новесенька «Ауді» а в мене — червоний «Сітроен». Сина і доньку ми перевели у елітний ліцей, малометражну «двушку» поміняли на престижну чотирикімнатну квартиру у новобудові. Оздоровлювали дітей на Середземному морі. А щоб влітку вони не сиділи у місті, купили дачу на мальовничому озері на 120 квадратів.

Квартиру, дві машини, дачу оформили на мене — чоловік сказав, що так буде краще. А я не допитувалась, просто насолоджувалась райським життям, яке так легко купити за великі гроші.

Коли подзвонила секретарка чоловіка і видихнула одне слово: «Біда!» – я відразу подумала про автокатастрофу. Та, виявилось, це був «наїзд» податківців у балаклавах, бронежилетах, з автоматами. Чоловіка забрали…

Я намагалась себе заспокоїти. Адже в новинах мало не щодня чула, що когось затримують. А потім їх відпускають, навіть якщо вони винні. То невже і мого чоловіка не відпустять?

Ні, не відпустили! Статті 209, 220 і 222 — фальсифікація фінансових документів, шахрайство з фінансовими ресурсами і відмивання грошей. Я нарешті зрозуміла, що фантастичні премії були платою за ризик потрапити за грати. Мій чоловік прекрасно знав, чим йому загрожує підпис на липових документах, і свідомо пішов на це, щоб догодити дружині-дурепі, якій захотілось красивого життя!

Потім був суд. Дорогий адвокат постарався, і чоловіку дали два роки колонії. Щоб оплатити адвокатські труди, я продала дачу і одну машину.

Я винна перед чоловіком. Рахую дні до кінця строку і знаю, що ніколи, скільки буду жити, не заїкнусь йому про те, що мені не вистачає грошей.