П. В. Маніленко за всю більш ніж столітню історію газети очолював її найдовше – загалом двадцять років, у той час коли його попередники утримувалися лише від одного до семи років.

Під час редагування ним вона була найтиражнішою на Вінниччині з найкращими фінансово-економічними показниками. «Бершадський край» удостоєний багатьох нагород, двічі визнавався кращою районною газетою України, перемагав у багатьох творчих конкурсах. А сам П. В. Маніленко за сумлінну працю та професійні здобутки, вагомий творчий доробок неодноразово заохочувався Національною спілкою журналістів України, Держтелерадіо, облдержадміністрацією та облрадою.

У 2020 році нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України. Особливо гордився Петро Васильович тим, що колектив редакції присвоїв йому звання «Почесний редактор», а жителі Серединки – звання свого почесного громадянина. Петро Васильович дуже багато робив для увічнення пам’яті про Василя Думанського, підготував і видав при сприянні ТОВ «Прогрес» книги, плакати та фотоальбом про Серединку, допомагав у проведенні різних заходів.

Вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Петро Васильович не припиняв журналістської діяльності, постійно перебував у творчому пошуку, написав книги про Джулинку, Березівку, птахокомбінат «Бершадський», та інші, знаходив яскраві імена земляків. У нього було ще багато творчих задумів і планів, незважаючи на хвороби, він залишався людиною небайдужою й активною, прагнув зробити якнайбільше для прославлення рідної Бершадщини та її людей.

Колектив ПП «Редакція газети «Бершадський край», первинна організація Національної спілки журналістів України, громадські кореспонденти, колишні працівники друкарні глибоко сумують із приводу передчасної смерті колишнього багаторічного редактора районної газети «Бершадський край», заслуженого журналіста України Маніленка Петра Васильовича та висловлюють щирі співчуття дружині Раїсі Федорівні, доньці та колезі Світлані Петрівні Уманській, синові Ігорю Петровичу Маніленку та всім рідним покійного.

НА СПОМИН ПРО КОЛЕГУ

Отак раптово, просто серед дня.

Враз зупинився шлях його в майбутнє,

Смерть вибила з-під сідока коня,

Бо смерть не здала щось зробити путнє.

Ще стільки добрих справ і світлих мрій

Не встиг, на жаль, він за життя зробити,

Бо, мабуть, жах сьогоднішніх подій

Не дали серцю змоги пережити.

Пішов у засвіти під час війни,

Хоч воював завжди і до останку,

Заслуги є, але нема вини,

Що заслонила смерть життя фіранку…

Віктор ЦИМБАЛ
с. Джулинка – м. Вінниця.