Вінницька область вважається відносно безпечним регіоном, хоча теж пережила кілька ракетних атак, через які загинули люди. За час повномасштабної війни Вінниччина прийняла сотні тисяч біженців. Область приймає та відправляє в постраждалі від військових дій регіони гуманітарні вантажі і віднедавна почала розміщувати в себе релоковані підприємства.

Про ситуацію на Вінниччині та про нові виклики, з якими довелось зіткнутись, розмовляємо з головою обласної ради Вячеславом Соколовим.

– Про повномасштабну війну в Україні говорили публічно, повідомляла американська розвідка. Як Вінниччина готувалася до цього та наскільки заздалегідь?

– Війна у нас із 2014 року. Конкретної дати початку повномасштабної війни, напевно, ніхто не знав. Але вже з 1-го січня на Вінниччині, як і по всій Україні, розпочалося розгортання сил територіальної оборони. Їм передали приміщення для зберігання зброї, боєприпасів, зв’язку, документів. Однак необхідно було додаткове фінансування. 15 лютого на терміновій позачерговій сесії депутати виділили на це з обласного бюджету додаткових 3 млн грн, ще понад 21 млн – на­ дійшло з бюджетів усіх громад області.

Також на початку березня регіональний матеріальний резерв обласна рада збільшила в 10 разів — до 150 млн грн. Із них 30 млн грн спрямували на продуктовий резерв, в тому числі на продовольчі пайки для переселенців і населення в постраждалих областях України.

– В умовах війни кардинально змінились плани та пріоритети. Які основні завдання стоять наразі перед обласною радою?

– Сьогодні робимо все, щоб Вінниччина була надійним тилом для наших захисників. Важливо зберегти оптимальний ритм роботи громад області та приділити максимум уваги переселенцям. Нині в області постійно проживає понад 176 тисяч внутрішньо переміщених осіб, із них – майже 52 тисячі дітей. І необхідно не просто допомагати людям, а робити це чітко та системно. На початку березня ми з Вінницьким міським головою Сергієм Моргуновим ініціювали створення Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу. Його очолив Володимир Гройсман, а більшість наших депутатів стали координаторами Штабу.

– Які основні завдання Штабу? Чому він – міжрегіональний?

– Ми визначили три напрями роботи: гуманітарні питання; робота з переселенцями; економічні питання, зокрема розміщення переміщених під­ приємств.

Чому міжрегіональний? Тому що ми працюємо з різними областями по всіх трьох напрямах. До співпраці долучились волонтери з Львівської, Волинської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернівецької та інших областей. А ще ми використовуємо свої міжнародні зв’язки, нашими партнерами стали гуманітарні організації ООН.

Штаб допоміг громадам розробити алгоритм реєстрації переселенців. Від цього залежить забезпечення їх фінансовою допомогою від держави та від міжнародних гуманітарних фондів. Реєстрація також дає можливість отримати виплати й жителям громад, які приймають переселенців.

Територіальним громадам зараз – непросто. Фактично, кожний десятий житель – переселенець. Необхідно підтримати громади, їхні власні ресурси – не безмежні.

За 90 днів роботи Штаб отримав близько тисячі гуманітарних вантажів із 15 країн світу. Понад 800 тонн відправлено у військові підрозділи та в громади Чернігівської, Харківської, Сумської та Київської областей, які найбільше постраждали від рашистів. Значну частину допомоги розподілено між внутрішньо переселеними особами, які прибули на Вінниччину.

– Нині Україна бореться не лише з воєнними, а й з економічними викликами. Яка ситуація на Вінниччині?

– Відверто – ситуація складна. Сьогодні є два фронти. Один — на передовій, де Збройні сили мужньо виконують свою роботу. Другий — це економіка. У нас немає права не працювати. На одного військового має працювати, як мінімум, 10 людей у тилу. Тож робимо все, щоб утримувати економічну ситуацію на максимально можливому рівні стабільності.

І наше завдання – стати комунікаційним майданчиком, який, з одного боку, зможе переконати місцевих людей дати можливість розвиватися бізнесу, який сюди приїжджає. З іншого – маємо створити умови для переміщення їхніх виробничих потужностей. Над цим працюють і обласна рада, і громади на місцях. Зараз на Вінниччині – понад 40 переміщених підприємств. Деякі вже повністю відновили роботу. А це ще й додаткові робочі місця для жителів області.

– Вінниччина завжди була лідером в аграрній галузі. Як вплинула війна на цю сферу?

– Перед нашими аграріями – дуже багато викликів. Посівна кампанія, фактично, проведена на ентузіазмі, за рахунок запасів. Овочівництво потребує високих технологій та інвестицій. Але з урахуванням того, що Херсон, Крим і Миколаїв були основними виробниками овочів, то вкрай важливо, що таке виробництво зараз розвивається на Вінниччині. Є де­ кілька підприємств, які раніше цим не займалися, але включились у цей процес.

Нагальною стала проблема реалізації готової продукції, адже порти і вихід до моря заблоковані. Необхідно шукати нові логістичні шляхи та ринки збуту. І це — спільна проблема для всіх сільгоспвиробників України. Попри все, наші аграрії працюють по максимуму, виконують свою місію – забезпечення продовольчої безпеки. Вінниччина буде з продуктами. І не тільки Вінниччина.

– Ви родом із Шаргородщини, чи підтримуєте зв’язки зі своїми земляками?

– Так, Шаргородщина – це моя мала батьківщина, там живуть мої батьки. По-друге, це округ, від якого я обирався до обласної ради. Вся моя родина допомагає землякам, особлива увага – родинам тих, хто воює на фронті. Допомога захисникам та їхнім родинам – сьогодні наш пріоритет! Із перших днів війни всю свою зарплату я перераховую на підтримку ЗСУ. І не тільки я. Наприклад, співробітники апарату обласної ради не отримують премій – ці кошти йдуть на нагальні потреби, в тому числі – і оборону.

Я вкотре дякую головам громад, місцевому бізнесу, волонтерам, всім людям, які допомагають! Знаю, що саме так – спільно, згуртовано – ми будемо відбудовувати зруйновані міста та села України після нашої Перемоги.