– Німий крик!… Тупа безпорадність… Вчора відправила своїй колишній «подрузі» з Іркутська відео з Кременчука… Дослівно її відповідь: «Это фейки, враньё полное!», інша «подруга» написала: «Нам тоже нелегко, у меня кредиты, всех надо кормить»…
Не були вони нам браттями, а тепер стали ще й одвічно заклятими ворогами. Вони недостойні нас і нашої дружби. Тепер все, що вони викликають у мене, – люту ненависть і бажання помсти. Я щодня прошу у Бога, щоб він розвернув ті ракети у їхній бік, – захлинаюсь від люті і ненависті, обурена Оксана Ренська.
– От у мене сусідка досі на заробітках у Москві. Як може мати працювати в Москві, коли її син на даний момент на війні і захищає Україну? І взагалі, де їхня совість (це про тих, хто там досі заробляє)? Знаходитись у «рассеї», коли у нас таке горе і така біда? Невже ці прокляті гроші до цих пір стоять вище всього людського? — запитує Тетяна Сіверська.
– Моя подруга досі працює у Москві. Каже: чого мені повертатись? Чим я можу помогти в тій війні? Щоб держава ще й мені виплачувала?! А тут я зароблю кошти. Працюю не у росіян, а іноземців. Виїду разом із ними. І от що думати? — спантеличена Катерина Пономарчук.
А яка ваша думка?
