І чекаючи з війська синів, чоловіків, братів і сестер, невтомно займаючись волонтерством – кожен як дзиґа і всі ми разом – крутимось, вертимось! Але не впадем!

Українське село зустріло весну натрудженими рукавами, але якими результати!

Все доглянуто,  «попорано»! Городи, засаджені, грядки як під лінійку! Дерева у садках підмащені та обрізані, як і виноградні лози! Вулики, курники, клітки з поросятками, корови (в кого є)… у всьому – лад! Льохи – прозапас! І друзі менші – як заведено з давніх давен – собаки і коти на сонечку гріються!

Ну хто здолає цей народ?! Куди ви полізли, кляті рашисти?

Вам краще красти, плюндрувати, у когось забирати, аніж самим ось так зробити?

Та вам до ось цих трудяжок, як до неба рачки!

– Красо України, Поділля!

Розкинулось мило, недбало

Здається ніде і ніколи нещастя тебе не спіткало…

Слава українському народу!

Далі фоторепортаж на спомин тим, хто колись так хотів вибратись із села, його предки, а тепер так до нього лине!

Послухайте цю благодатну тишу, де лише перегукуються кукуріканням півні, цвірінькають пташки та «кудкудахкають» кури…. Мить такого земного раю із стаканом березового соку на рідній землі, після вшанування могил предків, заміняють Балі. Мені – точно!

З повагою Тетяна Редько