Ось що написала відома волонтерка, медик майдану, а тепер і бойовий медик з Вінниці Людмила Бобровська:

– Як все відбувається.

Спочатку дивно коли окремо. Потім не стане часу над цим думати. Ще трохи і звикаєш. Бо навколо /всім відомо як/ще трохи часу і вже не встигаєш подзвонити. Минає пів року, бо виїхали ще до повномаштабки, не дзвониш, не пишеш та й зворотнього зачасту не має. Звикаєш. Повір друже – це страшно. Це неприродно…

Любиш, дорожиш, а переживати не вмієш. Сука-війна, руйнує все і тем для розмови все менше… От нині слово “плюс” вміщає всю абетку.

Прагніть не допускати такого. Я вже пропустила той “золотий момент”.
Рідний мій 33-ій канал! Дякую за випуск газети, де згадали нашу родину!

Рідні, дорогі мої вінничани!!! Щиро дякую за Вашу підтримку! Що можу зробити у вдячність для Вас? Це – вже не 1+1=3 Нині найрідніших тут 5 !!! Пять!!!

Я Доброволець. Державні кошти не витрачаю.

Що ще – безмежно Вас люблю! Вас,
Вінниччину, рівно як Україну!
І ось ці ягідки у вдячність за Ваші неймовірні справи.

У Вселенної свій план. З нею не сперечаються.

Обіймаю.