А цей воїн вже двічі втрачав свій дім, свою справу: у 2014-му в Донецьку і 24 лютого 2022-го в Херсоні і Бердянську. Хоч кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш, але це не про нього…
Це мій кум, хресний батько мого сина! Усі мої – Влад, Андрійко, Володька і навіть наймолодший Богданчик ним пишаються, бо він для нас Герой!
Нас звела війна. У 2014 році він вперше пішов воювати з рашистами, коли ті захопили український Донецьк. Разом з іншими добровольцями сформували батальйон “Донбас”. Криваве місиво за кожне місто і село Донбасу… Іловайський котел… Пошук полонених… Порятунок поранених… Там зустрів її – мою майбутню куму – це було кохання з першого погляду!
Після важких втрат, приїхали на її малу Батьківщину. Одружилися. Побудували дім. Народили доньку – копію тато!
Заради неї багато і важко працював, розвивав підприємство у Херсоні. Збудував будинок на березі моря, бо для доні потрібне морське повітря. Тільки переїхали… Тільки почали жити, як російська навала знову все поламала…
Доньку і дружину – закордон. А сам знову на фронт…
Та не змогли дівчата довго без тата. Повернулися на Вінниччину у будинок, який вже продавався. І тепер тут знову зустрічають свого тата-Героя!!!
https://youtu.beQU5it3qYtB0
Я не знаю, скільки болю і втрат може винести одна людина… Він стільки мав…І стільки втратив… Та зберіг головне – сім’ю! Зберіг віру в українську Україну! Зберіг та примножив свій досвід військового, щоб зараз знову у бій! І лише на декілька хвилин дозволити слабкість, обіймаючи донечку, з якої розлучила війна…
Після Перемоги обов’язково напишу про нього книгу, з якої потім будуть знімати фільми. Бо поки про багато чого не можна писати, говорити, просто мовчати і вірити…
Людмила Поліщук
