Бо до цього це робили в Будинку офіцерів, який поряд і який зруйнували.

Про це ми запитали у настоятеля храму УПЦ МП Валерія Швеця. Нагадуємо, що в минулому номері газети ми публікували відгуки вінничан щодо цього та пропозиції. Ось основні з них.

Ось що пропонує Адам Дзюба:

– Церква знаходиться на території Міністерства Збройних сил України. 2. Влада Вінниці має сприяти і фінансово допомагати в будівництві церкви. 3. Отець Валерій — випускник Вінницького державного педінституту (музпед. ф-т) 4. Матушка Ірина — народна артистка України. Дуже дивно, що вони б’ють поклони московії. ПОРА УКРАЇНІ ПОСЛУЖИТИ…

А ось що пропонує вінницька громадська активістка Таїса Гайда:

– Друзі, до того, як був зруйнований Будинок офіцерів, там проводились прощання з усіма нашими загиблими Героями і саме там військові капелани молились за душі загиблих.

Тепер будівля зруйнована, і було б круто, якби церква поряд зі зруйнованим Будинком офіцерів, якою зараз володіють окупанти, бо вона є ворожою московською церквою, стала українським гарнізонним храмом. Тим більше, що знаходиться вона на землі Міністерства оборони України. Що скажете?

Я думаю, що після того, як сам храм потрапив під удар ракети, то священник мав би сам перейти до ПЦУ. І то було б дійсно доказом, що ви за Україну. Тим більше, що ваша дружина — матушка Ірина Швець — народна артистка України.

Наталя Сидорчук

Настоятель храму Валерій Швець: Слава Богу! Слава Україні!

– Як ви та ваш син почуваєте себе після обстрілу ракетами Вінниці, після поранень, про які повідомила ваша дружина?

– Поранення виявились незначними, сину надали необхідну медичну допомогу.

– Чи багато постраждало парафіян?

– У храмі на момент вибуху знаходились два священнослужителі і близько 10-ти парафіян. Ніхто з них, дякувати Богу, не постраждав (за нашою інформацією, які загинули під час ракетного обстрілу, повертались із панахиди у цій церкві).

– Ви є настоятелем храму Георгія Побідоносця, який розташований поряд із зруйнованим Будинком офіцерів. Яка ваша позиція щодо ініціативи громадських активістів та волонтерів, зокрема Таїси Гайди, зробити його гарнізонним храмом ЗСУ, бо Будинок офіцерів, де прощались та відспівували загиблих, зруйнований?

– Наш храм завжди бере активну участь у заходах по допомозі військовим. У храмі звершується щоденне богослужіння, тому постійно звучить молитва за нашу Державу, її керівництво, народ та Збройні сили. Наш храм на балансі релігійної громади, тому його діяльність формується потребами церковної громади та благословенням керівництва Вінницької єпархії Української Православної Церкви. Звичайно, ми можемо обговорювати форми плідної співпраці з Вінницьким гарнізоном, тим паче, наш храм бере активну участь у допомозі військовим.

Наприклад, у нас є сформовані списки парафіян та рідних наших парафіян, які проходять службу у Збройних силах України, і за них звершується постійне особливе поминання в храмі. Таким чином, священники та парафіяни нашого храму опікуються духовними потребами православних воїнів України і надалі готові надавати їм всіляку допомогу. Однак використання храму не для релігійних потреб, а для звершення громадянських панахид, світських заходів виглядає недоречним, і для цих заходів можна знайти комунальні або відомчі актові зали.

Ще раз підкреслюю, що ми готові для плідної співпраці заради духовної допомоги вій­сько­во­служ­бовцям, проте зрозуміло, не може бути відчуження храмових будівель та введення в штат священників іншої віри чи конфесії.

– Жителі Вінниччини, читачі запитують, чи не жалкуєте, що служили в філіалі РПЦ і молились за її очільника Кіріла, який благословив російське військо на війну з Україною? І під його началом будували цей храм? А тепер вас і вашого сина ракети, з його благословення, ваших парафіяни поранили. Храм пошкодили?

– Саму постановку питання вважаю маніпуляційною. Трагедія, що відбулась, є цілком конкретний військовий злочин. Українська Православна Церква з першого дня засудила віроломний напад Російської Федерації на суверенну незалежну Україну.

Щодо поминання патріарха Кирила, то ми згадували за богослужінням патріарха Кирила рівно так само, як це робив предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, якому, згідно з Томосом, це наказав робити Вселенський Патріарх Варфоломій.

З початком війни припинилось будь-яке літургійне поминання московського патріарха в усіх парафіях, та навіть у великих консервативних монастирях, таких, як Почаївська лавра.

Це рішення було пізніше юридично оформлене на Соборі Української Православної Церкви в Києві від 27 травня 2022 року.

Також патріарх Кирило не має жодного відношення до будівництва нашого храму, він не благословляв його будівництво, не виділяв на нього кошти, я не направляв жодної звітності і не отримував будь-яких коштів від нього чи будь-кого з Російської Федерації. Тому стверджувати про, те що наш храм будується «під началом патріарха Кирила» – це маніпуляція з метою виставити нас пособниками ворогів, перекласти вину за ракетні обстріли на простих віруючих вінничан.

– Чи не маєте бажання перейти до ПЦУ, бо УПЦ і далі молиться за Кіріла і канонічно все-таки підпорядкована РПЦ, митрополит Онуфрій продовжує бути членом її Синоду?

– Ні, в мене такого бажання немає. І причина того дуже проста. Тому що митрополит Ону­фрій дійсний Предстоятель Української Православної Церкви. Перебуваючи за кордоном, він в перший же день війни повернувся до України, в Київ, який оточили з півночі, і висловив різку позицію, в якій засудив російське керівництво та вій­ська, які розгорнули воєнні дії проти нашого народу. Розділяючи зі своїм народом всі біди війни, наш предстоятель у Києві звершував щоденне богослужіння з молитвою за Українську державу та її військових.

Митрополит Київський і архієреї УПЦ більше не беруть участі в Синодах та Соборах РПЦ. Таким чином, куди ж можна піти з Церкви, яка, зберігаючи вірність Господу і Спасителю нашому, поділяє всі біди багатостраждального українського народу, молиться за Українську державу і її захисників, пік­лується про воїнів, про поранених і постраждалих, надає прихисток біженцям?

– Після смерті митрополита Макарія, пресслужбу якого ви очолювали, опоненти дорікали вам та іншим про присвоєння коштів церкви, висловлювали інші претензії фінансового плану. Тепер запитують — чи не на ці кошти Ви змогли побудувати храм? Якщо ні, то звідки такі кошти на храм?

– З давніх часів головними будівничими православних хра­мів є віруючі люди. Християнство – це природне середовище благодійності, одна із його базових цінностей. Храми утримуються здебільшого на пожертви своїх вірян і, звісно, за допомогою меценатів і благодійників.

Храм на честь вмч. Георгія Побідоносця не є винятком. В його будівництво вклали душу не тільки вінничани, а й православні віруючі, меценати і благодійники з ін­ших регіонів України. Це люди, які добре усвідомлюють Євангельську істину: коли намагаємося затримати щось лише для себе, воно руйнується, зникає. А коли ми готові поділитися – своїми талантами, часом, ресурсами – з іншими, все це примножується.

А щодо нарікань анонімних опонентів, то до мене з цього приводу ніхто і ніколи – ані в церковному середовищі, ані в повсякденному житті – не висував претензій, не звинувачував, знаючи, що я намагаюся ревно служити Богові.

– Як на землі ЗСУ вам вдалось впритул до Будинку офі­церів, де планувався сквер, побудувати цей храм? Він приватизований Вами? Хто тепер власник його і землі?

– Жодний храм будь-якої конфесії не може бути приватизований фізичною особою. Українське законодавство визнає право землекористування за релігійними громадами, парафіями, монастирями, братствами, місіями тощо. Наша громада має усі необхідні документи на будівництво храму. Прилегла до храму територія, про яку дбає наша громада, завжди чиста, охайна, з великою кіль­кістю квітів. Це улюблене місце відпочинку людей з маленькими дітьми.

Ми також облаштували криницю, де мешканці району завжди мають можливість набирати чисту воду. Також за кошти громади ми облаштували чотири громадські туалети для вінничан, вони завжди чисті. За все це ми чуємо лише слова подяки від людей.

– Читачі стверджують, що з 2014-го ваша церква від­мовлялась відспівувати загиблих в АТО воїнів. Це відповідає дійсності?

– Українська Православна Церква є церквою українського народу. Наш храм завжди особливо молитовно ставиться до всіх, хто служить в Збройних силах України. Багато наших вірян несуть службу в лавах Збройних сил України, є герої, що віддали своє життя за Україну. З того, що розповідають наші військові, на фронті нема проблеми ні мови, ні конфесіональної приналежності, є лише бажання захищати свою державу, свій народ, свою землю.

А всі ті, хто, користуючись ситуацію, розганяє релігійну тему, зрештою працює на ворога. Тому що розділення і протистояння нашого народу є стратегічним завданням агресора. В нашому храмі завжди шанобливо вшановують пам’ять загиблих воїнів, жодного разу ми не відмовили у відспівуванні українських воїнів.

– Потерпіла вінничанка оприлюднила повідомлення про те, що після обстрілу вона, поранена, і її родичка звертались до Вас у храмі за допомогою. Але стверджує, що Ви їй відмовили, пославшись на те, що не можете перервати похорон. Це так?

– Такого просто не могло бути. Тому що на момент ракетного обстрілу відспівування в храмі вже завершилось, люди вийшли за межі території храму і сідали в автобуси, щоб рушити на кладовище. В цей день, дійсно, люди звертались до храму, шукали своїх родичів і знайомих, з надією показували фото і залишали телефони.

– Храм буде і далі працювати? Чи там значні пошкодження?

– Храм дійсно отримав значні пошкодження: від вибухової хвилі та уламків постраждали майже всі куполи (в тому числі головний купол храму), і тепер їх доведеться демонтувати і відновлювати заново. Досить серйозно пошкоджені різьблені карнизи, які тепер доведеться повністю замінювати з двох боків храму.

Суттєво постраждав фасад храму з боку Будинку офіцерів, недільна школа для дітей, яку треба буде відбудовувати заново. Повністю згоріли господарські споруди біля храму. Пошкоджені дроти живлення, і, як наслідок, у храмі немає ні світла, ні води. Але зусиллями нашої церковної родини та небайдужих людей ми розпочали роботи по відновленню храму і території.

Особливо зворушливо отримувати допомогу і молитовну підтримку від тих людей з постраждалих регіонів, яких під час вимушеного переселення прихистив наш храм. Поки що богослужіння відбувались на вулиці, за територією храму.

Ми щиро вдячні усім вінничанам за величезну допомогу! Храм з Божою допомогою відновимо, так, як і всі разом відновимо свою Україну. Ми за те молимось і віримо в Перемогу. Прошу вас залишати мої відповіді без корегування. Дякую.

Спілкувалась
Тетяна Редько