Мої півроку в армії, що воює.

24 серпня – найважчий і найважливіший для моєї України День Незалежності! Бо в цей день вже стало всім  зрозуміло, що ми вистояли, ми боремось і Переможемо! Нас хотіли загарбати за три дні, але вже півроку триває щоденна битва за наше майбутнє і за наших дітей на цій святій, Богом данній землі…

І саме 24-го серпня рівно мої шість місяців у новій українській армії. Бо 24-го лютого я прийшов добровольцем, як і тисячі вінничан, у військо і взяв до рук зброю. Адже цього Дня  Незалежності  не було б без воїнів, добровольців, волонтерів та всієї громади України, яка боронили і боронити свою Волю.

Як змінились за ці півроку Ми?

Ми дійсно не втекли, бо і ніколи не збирались це робити! Ми буквально жили очікуванням великої війни, яка тривала із 2014-го. Ми купили наперед каски та броню, замість айфонів та прикрас… Бо автомат і бронежилет на сьогодні є кращою прикрасою для справжніх українки та українця. Ми перебороли перш за все власний страх і тепер нас боїться ворог…

На жаль, попереду ще багато сліз, втрат, смертей і розрушених міст та сіл. Але цю страшну ціну ми платимо саме за реальну Незалежність, яку буцім то отримали в подарунок від долі в 91-му…

На щастя – ми Велика і Сильна Нація Воїнів, Захисниць і Берегинь,    єство якої так і не зрозуміли наші сусіди-вороги із мокшанських та картопляних  боліт.

Як змінився особисто я?

Я не жалкую жодної миті, що в перший день цієї великої війни пішов із друзями до війська. Я вже вмію все, що має знати і вміти захисник України…

Я готовий вбивати за Незалежність своєї країни! Бо прийшли вбивати всіх нас…

Як дасть Бог свою милість – будемо жити і радіти кожному незалежному дню після нашої Перемоги…

А поки лупаємо цю скалу і виборюємо кожен метр рідної землі.

Слава Героям!