«Копав рів, і викопавши, сам впав до ями, яку приготував» (Пс.7: 16)

Цікава історія митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана, який позиціонує себе не тільки як принциповий ієрарх, але і як хранитель чистоти віри. Про цю дивовижну людину написано чимало, в т.ч. ним самим. Зараз пропонуємо подивитися на біографію «хранителя чистоти» через призму його ж критеріїв.

Коротка передмова

У 1986 році ієромонаха Іонафана, викладача церковного співу, виганяють зі скандалом з Ленінградської духовної семінарії. Після цього скандалу, ні в одну єпархію Іонафана брати не хотіли навіть на саму останню посаду. Порятунок прийшов з Києва. Тодішній митрополит Київський і Галицький Філарет бере «нікому не потрібного» Іонафана до себе і не просто бере, а закриває його своїм авторитетом. Наближає його до себе і надає йому підтримку і допомогу в зростанні.

Так, навесні 1987 року Філарет призначає його кліриком кафедрального Володимирського Собору. А роком пізніше, 23 липня 1988 р. Філарет підвищує Іонафана до сану архімандрита і призначає намісником відродженої Києво-Печерської лаври. Втім, і на цій посаді не обходиться без скандалів і пересудів. І знову митр. Філарет довіряє Іонафану, і знову закриває його своїм авторитетом.

23 квітня 1989 року у Володимирському соборі Києва архим. Іонафан був висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького митрополитом Київським і Галицьким Філаретом (Денисенко). Перед обличчям митр. Філарета Іонафан читає «архієрейську присягу».

А роком пізніше Філарет призначає Іонафана керуючим справами всього Українського екзархату. Незабаром після цього призначення єп. Іонафан зустрічається з архієпископом Смоленським і Калінінградським Кирилом (Гундяєвим), фактично, пропонуючи себе в якості інформатора. Іонафан розповідає про все побачене й почуте, включно із змістом довірчих бесід зі своїм благодійником Філаретом, не забуваючи ділитися і власними припущеннями. Арх. Кирило, зрозуміло, запевняє свого інформатора, що все залишиться «між нами», але дуже легко використовує отриману інформацію для своїх «рахунків» з митр. Філаретом. Щоб якось виправдати свої доноси, єп. Іонафан оголошує себе борцем за церковну та моральну чистоту. Але в це не дуже вірять ті, хто особисто знайомий з владикою.

Злякавшись наслідків і не чекаючи на результат, «відомий своєю принциповістю» єп. Іонафан зустрічається з патріархом УАПЦ Мстиславом (Скрипником) і пише прохання про прийом до кліру УАПЦ. Зрозуміло, без будь-якої відпустки грамоти. В УАПЦ Іонафана взяли, давши йому титул єпископа Вишгородського і призначили на посаду голови Господарського управління. Детальніше про історію єп. Іонафана та його ставлення до своїх благодійників – митр. Філарету і митр. Володимиру можна прочитати тут.

Історія заборон

23 квітня 1991 р. в Києві збирається Священний Синод УПЦ, де розглядається справа Іонафана та його деструктивна діяльність. Синод одноголосно приймає рішення за деструктивну діяльність, наклеп і порушення архієрейської присяги:

«1. Звільнити Преосвященного Іонафана, єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії, за штат.

2.Заборонити в священнослужінні на три роки…».

Синод так само постановляє: «Після виконання ним церковної заборони, при наявності каяття і виправлення, мати судження про його подальше церковне служіння».

Втім, Іонафан і не збирався виправлятися і каятися – тобто то, до чого сам так палко закликає інших. Навпаки, він починає кампанію по дискредитації свого благодійника, митр. Філарета. 3 червня 1991 р. Іонафан пише Рапорт на ім’я Патріарха Московського Алексія II і членів Синоду РПЦ, де вже публічно ділиться своїми спостереженнями та фантазіями на адресу митр. Філарета. Однак, як і раніше у випадку з арх. Кирилом, донос приймають і використовують в своїх інтересах, не проявляючи співчуття до самого Іонафана.

Розуміючи, що стратегія доносів не спрацювала, Іонафан вже 6 вересня 1991 р. відмовляється від своїх слів, і пише покаянного листа тим же адресатам, пояснюючи, що «…моє звинувачення на адресу митрополита Київського і всієї України Філарета, викладене в рапорті на ім’я Вашої Святості і членів Синоду РПЦ від 24.06.1991 року, […] є наклепом, а письмові свідчення з цього питання – зловмисною брехнею, що переслідує особисті корисливі цілі. Я щиро каюся, що розголосом змісту мого рапорту завдав моральної шкоди митрополиту Київському і всієї України Філарету […], тим більше, що моє звинувачення не отримало ніякого підтвердження в світлі фактів […]. Скрушно прошу пробачити мене за вчинений мною гріх».

Окрім Рапорту патріарху Московському та членам Священного Синоду, єп. Іонафан виступив із аналогічною заявою для преси. Але це вже нікому не допомогло. Митрополита Філарета на Архиєрейському соборі в Москві в квітні 1992 р. звинувачували всім тим, що єп. Іонафан вже спростував. Нікого такі дрібниці не бентежили.

Залишається лише гадати наскільки щирим або брехливим було покаяння єп. Іонафана. Однак, ні члени Синоду УПЦ, ні його побратими-архієреї вже не вірять йому. 6 вересня 1991 року на Архієрейському Соборі УПЦ єпископ Іонафан був позбавлений сану «… за гріховні вчинки, спрямовані на повалення Предстоятеля УПЦ». Позбавлений сану одноголосно, включаючи і нині живих предстоятеля УПЦ митр. Онуфрія (Березовського) та інших нині живучих архієреїв УПЦ.

Це рішення Архієрейського Собору УПЦ «про позбавлення сану забороненого в священнослужінні єпископа Переяслав-Хмельницького Іонафана (Єлецьких)» було підтверджено на [Помісному] Соборі УПЦ 1-3 листопада 1991 р: «Собор Української Православної Церкви стверджує рішення архієрейського собору (6-7 вересня 1991 р.) про утворення Луганської єпархії, про ставропігії Свято-Успенської Почаївської Лаври в канонічному веденні Митрополита Київського і всієї України, про позбавлення сану забороненого в священнослужінні єпископа Переяслав-Хмельницького Іонафана (Єлецьких)». (Визначення Собору Української Православної Церкви по релігійної ситуації на Україні і з інших питань церковного життя, п. 6).

Примітно, що сам вл. Іонафан вважає, що наклеп на Предстоятеля заслуговує суворішого покарання – відлучення. Так, 8 серпня 2016 р. під головуванням митр. Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Єлецьких), пройшло спільне засідання Єпархіальної ради і Ради єпархіальних благочинних. Зокрема, збори ухвалили рішення відлучити від Церкви парафіянку одного з приходів Тульчинської єпархії «за гріх наклепу на Предстоятеля РПЦ і за спроби порушити канонічну єдність народу Божого у парафії до її покаяння».

Історія «відновлення»

Через деякий час, митр. Володимир (Сабодан), так само, як і вл. Філарет, проявив співчуття до Іонафана. Так, 25 серпня 1992 р. Священний Синод УПЦ під головуванням новообраного митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана), реагуючи на визначення Священного Синоду РПЦ від 12 серпня 1992 р. (журнал № 82), визнав всі заборони колишнього митрополита Філарета (Денисенка) проти єпископа Іонафана «такими, що не мають канонічних підстав» і проголосував за відновлення останнього в єпископському сані.

Однак, примітно, що наспіх прийняте рішення йшло врозріз процедурам.

Відновлення проводилося без процедури розгляду апеляції і церковного суду, простим голосуванням на Синоді.

У відповідність з юридичними і церковним нормами, нижчестоящих інстанція (Синод) ніяк НЕ може скасувати рішення інстанції вищестоящої на один рівень – АрхієрейськийСобор УПЦ, і тим більше на два рівня – [Помісний] Собор УПЦ. А значить – не має ніякої юридичної та канонічної сили.

Наступний Архієрейський Собор УПЦ відбувся лише у 2000 році, а [Помісний] Собор УПЦ – 5 липня 2011 року. Однак ні в одному з соборних визначень немає підтвердження про відновлення Іонафана в єпископському або священичому сані.

Так що, цілком ймовірно, що митрополит Тульчинський і Брацлавскій Іонафан (Єлецьких) все ще є простим мирянином, Анатолієм Івановичем Єлецьких, або просто «рядженим» (як він сам любить висловлюватися про своїх опонентів з УПЦ КП).