1. Аграрна країна. Кожен може закопати. Вороги сприймаються як дармові добрива.
2. Хазяйновиті люди. Кожній родині потрібен БТР для оранки, з корпусу ракети роблять мангал, погнуте здають на метал.
3. Винахідливі. Воюють всім, що є: коктейлями, пиріжками, консервованими огірками, прокльонами і навіть голими руками.
4. Безстрашні. Після 90-х, 2008-го, 2014-го і коронавірусу, бояться тільки власних жінок і шо люди скажуть.
5. Анархічні. Терпіти не можуть будь яку владу. Окупаційну владу через тиждень змусять говорити державною і провести чесні вибори, які одразу оголосять фальсифікованими.
6. Непередбачувані. В мирний час усі всіх звинувачують у роботі на ворога. Коли приходить ворог то гуртом нищать його. В перервах гризуться за те, хто більший патріот))
7. Незламні. Коли погано – плачуть, коли дуже погано – співають, коли повна срака – сміються!
P.S. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Підготував Андрій Власенко
Доброго дня редакція ” 33- го “!
Прочитала статтю від 7.09.22
“Чоловік- на війні , а дружина – до іншого “.
Не зовсім згодна із думкою автора.
Все залежить від самої людини.
Чим вона наповнена те вона може дати іншій : ” Любов, тепло , повагу, вірність , турботу , чесність “, або цілком протилежне істинним цінностям.
Жінки , як і чоловіки бувають різні і потреби у всіх різні.
Не можна судити тих людей , які виїхали за кордон в них на це були свої причини , але разом з тим є такі , які повернулися , або взагалі нікуди не відвідали.
Знаю , що є такі , які все втратили і виїхали щоби якось розпочати ” нове життя на чужині , ” і їм важко.
А є такі , які нічого не робили і на Україні , а тепер мають статус ” біженки ” і їм всі все повинні дати , а вони про роботу і не думають.
Люди різні жінки теж. У кожного своя доля , свій шлях , своє випробування , своя вірність…
Мене війна застала на роботі , була моя зміна.
Професія медика зобов’язує бути зібраним , сильним і по духу теж.
Чесно кажучи в мене і в думках не було , щоби кудись тікати…
Спочатку я з меншим сином відправляла чоловіка на війну , бо була мобілізація. Потім були дні , тижні чекання…
Далі , коли чоловік повідомив , що його відправили на Схід на Донеччину хвилювала, читала молитви всі , які знала і , які знаходила в інтернеті.
Через деякий час поранений побратим чоловіка повідомив мені страшну звістку про загибель мого чоловіка- мінометний обстріл.
Місяць були пошуки , обзвонювання всіх і все , біготня по всім інстанціям. Потім , коли чоловіка відшукали і привезли тіло було поховання…
А далі пошуки і чекання чоловікових документів , адже не все так просто у цьому світі…
Почалося життя , як в якомусь повільному фільмі про минуле до війни…
З чоловіком у шлюбі ми прожили 25 років і хоча бувало різне , але пам’ятається зараз тільки хороше. Взагалі я вважаю , що стосунки і подружнє життя – це щоденна праця обох і випробовування на міцність…
А тепер я вчуся жити самостійно і не знаю чи можна знайти колись таку людину , як був мій чоловік , яка так би любила свою сім’ю…
Наразі спілкуюся із вдовами і не всі біжать відразу влаштовувати своє особисте життя.
Деякі ходять в трауру, їх можна побачити в церкві , в їх сумні очі краще не заглядати.
Інші займаються волонтерської і шиють спальники , і ліплять вареники , і завозять все необхідне солдатам , щоб все у них було…
А те , що хтось там біжить кудись, бо лячно, всім лячно, але треба стиснути зуби, виховувати дітей, яким теж буває важко і не важливо скільки їм років чи місяців…
ВАЖЛИВО ПРАЦЮВАТИ , РОБИТИ ТЕ ЩО НАЙКРАЩЕ ВИХОДИТЬ І ВІРИТИ В ПЕРЕМОГУ , НАБЛИЖАТИ ЦЕЙ ДЕНЬ ТИМ , ЩО ТИ ВМІЄШ І МОЖЕШ , НАСАМПЕРЕД ДЛЯ СЕБЕ БУТИ ГАРНОЮ ЖІНКОЮ…
З пов. Оксана м.Вінниця
PS: Вітання Сергію, який зневірився у жінках, але не всі вони ОДНАКОВІ…