Нечисть російська, послана москвою, голодна, вбога, гола й боса. Нечисть злодійська, брехлива, ница. Нечисть безпросвітно здичавіла, одурманена, психічно зкалічена.

Народом їх називати вже запізно – то біснувата орда.

Там їдять своїх за автомобілі, за гроші, за ідею поклоніння хворій надуманій величі. Там їдять своїх за можливість служити одержимому нелюду, морально вкалічілому діду та його вбогим поплічникам.

Як житимуть з вічною ганьбою ті, хто там здатен думати, і кому вдається залишатися людиною? Я – незнаю. Мені, а ні трохи, нецікаво як житимуть з цим їхні нащадки.

Мені байдуже, як, віками, вони, всі разом, будуть спокутувати все те, що скаженні іхні батьки й сини коять в нашій Україні.

Мені, байдужі всі вони, бо причетні всі.

Хтось мовчав, бо вигідно було мовчати, хтось мовчав, бо – боявся. Тим страхом, вони – (!)власну підлість виправдовують. А їхня більшість – піддакувала, потакала, підтримувала, аплодувала. Бо так, вони возвеличувалися самі перед собою, так – вони ставали важливими, впливовими, так вони, ніби то, забували, що вони ніхто, вони всі там – ніхто. Їх там ні живих, ні мертвих ніхто не шанує, людьми – не вважає. А вони – хворі, темні, прагнуть величі. Вони жадають вкрасти, щоб мати, щоб розбагатіти, бо хочуть жити так як ми – як люди. А інакше, як знищити та вкрасти, вони не знають як. Бо смердючі, ледачі, тупі, неграмотні.

Ті, хто запустили цей пекельний процес, ті, нелюди, які узурпували владу над масою індивідів, та вміло зарядили іх на вбивства, ґвалт, знищення всього на своєму шляху – відповідатимуть віками самі, та всі їхні нащадки, віками віддаватимуть все своє, спокутуючи цю війну.

Мені до них байдуже. Але я хочу їх не бачити, хочу щоб їх ніхто не бачив. Нехай, там сидять у себе і їдять, самі себе, до кінця їхнього буття.

Єдине, що я хочу знати, це те, що вони відповіли за кожну нашу невинну смерть, за кожну жертву, за кожного загиблого воїна, за кожен зруйнований дім, за кожну вбиту тварину, за кожне спалене поле і кожен знищений ліс, за всі наші розтерзанні степи…

Вони, мають відповісти за кожен свій смердючий крок на нашій землі.

Я хочу знати, що Світ все баче, знає і нічого не пропустить. Я хочу знати, що кожна продажна сволота, у нас, відповість за зраду сповна, де б вона не була.

І я це знаю. Я впевнена, бо знаю, що в Бога – все напоготові.

Тетяна Чекалюк