Вже просто нудить від постів з країн, які щиро  прийняли українців, як біженців, з написами: «Це найкраще літо в моєму житті».

Найкраще? Дійсно найкраще! Бо ти пристосуванець, який нічого в житті не бачив і скористався війною, щоб на шару пожити за кордоном.

Вишиванку вже вибрали, в якій повернетесь з іншої країни після перемоги зі словами: “Ми перемогли!”? Ми… Ага, млять… Ми…

Бісять фото  столів, які ломляться, з підписами:  «Разом до перемоги».

Разом з ким?

З сирокопченою ковбасою?

Болісно від відео, на якому в Києві шалено топчуть танцпол на дискотеках під патріотичне «Вова, ї..аш їх, ..лять», в той час, коли сотні ракет ї..ашать Миколаїв, Харків, Запоріжжя, Дніпро. Коли ведуться пекельні бої за Харків та Херсон.

Люди, ви досі думаєте, що в війну всім дуже цікаво дивитися, як ви дупи в спортзалі качаєте?

Чи, може, які нігтики у вас будуть найближчі 2 тижні?

Я розумію, що життя продовжується і потрібно радіти кожній миті, але рекомендації психологів: “Не треба зациклюватись на війні”, – дехто зрозумів аж занадто буквально. Вам так не здається?

Звичайно, радійте, танцюйте, їжте, живіть і насолоджуйтесь життям, але робіть це тихіше.   Майте повагу до тих, кому зараз дуже болить.

Бо поки ви бігаєте на біговій доріжці – тисячі матерів кожного дня бігають на могили своїх дітей.

Тим, хто щойно прийшов з поминок, де їв коливо, зовсім не цікаво яку страву ви сьогодні  дегустували в сусідньому ресторані та як вона виглядала.

Скільки ще людей має загинути, щоб прокинулась людяність у тих, в кого вона ще й досі спить?

Юрій Шевчук, вінничанин