Очима вінничанина, учасника і очевидця -психолога
Я скучив за своєю роботою з дітьми. Саме тому наважився на цей пост. Ой не просто його буде сприймати.
Реакція на стрес.
Людина дуже адаптативна істота з часом звикаєш до бруду, вибухів, страшних ран, каліцтв, навіть смерті.
І тут виникає питання, що тебе вб’є, а що зробить міцнішим. Не в прямому розумінні, тут більш меньш зрозуміло. Я про внутрішню силу.
Два бійця в один день.
- Був прильот, є загиблі. На ньому ушкоджень немає, збуджений, сльози, згадує маму.
- Був прильот, є загиблі. Множинні поранення кисті з ампутацією середнього пальця. Допомогає в сортировці поранених, жартує що не вийде двома руками показати “фак” москалям.
Вони приблизно одного віку, але різна реакція на стрес.
Ви не повірите, але такі самі реакції я бачив в таборах. Інший подразник, але реакція дуже схожа.
- Сльози, істерика коли не виходить зробити завдання.
- Спокій і врівноваженність при доволі глибокій рані.
До чого це я, чим більше ми набираємо рочків тим важче змінювати такі глибинні реакції. Дозвольте дітям робити помилки і нести за це відповідальність. Навіть якщо цим дітям 30+ років.
І звісно ми з Євгеній Антонюк допоможемо якщо буде потрібно.
Федір Мельник
