В лабіринтах сердечних доріг,
На причалі душевної тиші
Переступимо раптом поріг
І піднімемось подумки вище.
Там, де небо буває на двох,
Там, де сонце осіннє примружить,
Там, де виріс на дереві мох,
Там, де листя у танго закружить.
Ліс від холоду знову тремтить,
Три горішки висять на ліщині.
Збережемо у пам’яті мить,
Наче хустку бабусину в скрині.
Засипає вже листям гніздо,
Пташенята злетіли у вирій.
Вітер ноту затягує “до” ,
Ранки стануть печальні і сірі.
Вдома полум’ ям лиже камін
Захололі з прогулянки руки.
Ми живемо в періоді змін
Та не хочу й на хвильку розлуки.
В лабіринтах сердечних доріг,
Відкриваємо душі, мов храми.
Переступимо разом поріг
В ліс, де тиша вінчається з нами.

Алла Боровська,
вінничанка