Вінницька журналістка, телеведуча, дружина відомого політика Романа Безсмертного Тетяна Мокріді сьогодні вітає батька з 77-річчям.
– Про батька: скажено справедливий!
Сьогодні день, коли обов‘язково треба розповісти про мого батька. Така красива дата – 77 років в ці важкі для нас дні. Звичайно, ми не так уявляли день народження нашого тата, діда і прадіда. Але життя само по собі – великий подарунок.
Тато народився в 1945 в селі Райгород Немирівського району Вінницької області. Про своє дитинство розповідав нам мало. В школу ходив босоніж, бо на всіх чотирьох дітей в родині були тільки одні чоботи. А як збивав пальця, то посипав попилом. Школу не дуже любив, збігав з уроків частенько і спав на місцевому кладовищі. Коли мені малій пояснював алгебру чи геометрію, то говорив : « От ти даєш, відмінниця. В мене була тверда «трійка» з математики, але ж пам‘ятаю, бачиш. Чому ото вас вчать?»
Тато дуже працьовитий. Він не може всидіти на місці в свої роки, до ночі гребеться, щось ладнає, будує, садить, майструє… Хату з мамою вдвох побудували і живуть в ній вже 46 років. Стільки, скільки моїй сестрі, Natasha Kennedy. Наташку принесли з пологового вже в новий будинок. І поки більшість моїх ровесників жили по гуртожитках і чекали на квартири, ми садили квіти біля нашої власної оселі. Кілька разів я намагалась перевезти батьків з Вінниці ближче до Києва. І щоразу одне те саме… Тато подивиться на мене спідлоба і говорить: «Так, не командуй мені тут і не починай. Я тут кожен цвях знаю, не поїду нікуди. Пішли краще за стіл».
Характер в тата – вогонь. А якщо до цього додати ще загострене почуття справедливості, то це просто .. маленьке торнадо. Колись з мамою дивилися фільм «Приборкання норовливого» з Адріано Челентано і сміялись, як головний герой схожий на тата. Пам‘ятаєте, коли він говорить з воронами аби ті припинили знищувати посіви одному з фермерів? Після розмови з птахами, герой Челентано робить висновок: «З ними можна домовитись. Це ж не люди».
У 80-90х аби прожити, батьки і бабуся тримали квартиратів. І одного разу один з них напідпитку, образив мене, обізвав. Я плачу в дворі, йде тато з величезною мискою, бо вивішував білизну на горищі. А той говірливий набрав воду з колодязя і суне назустріч нам. Тато як стояв, так і блиснув тією мискою йому по пиці. Квартирант з відром води приземлився дупою в мамини троянди… Наступного дня з‘їхав. Розмова ж була коротка: «З монатками – на вихід».
Пам‘ятаю, як у нас задимів наш перший кольоровий телевізор, коли з сестрою дивились художню казку. Тато длубався- длубався, ремонтував. Коли батько закрив корпус, то частина деталей була зайвою. Але тєлєк показував ще краще.
Зі щемом згадую і кримську черешню. Якось поїхали ми з батьками в Крим, в Миколаївку … «дикунами» аж на місяць, тобто по приїзду знімаєш кімнату і сам харчуєшся. Море треба було мені, лікар приписав від гаймориту… Мама піде на базар, то візьме 2-3 кг черешні, а тато припер ящик і поставив під ліжко.
Всі хто ображає дітей, онуків або скаже криве слово за зятя йде зразу «за русскім корабльом». Але при цьому я ніколи не чула лайки в батьківському домі.
Рідні мої, тримайтеся! Бережіть один одного! Тато, ти ж знаєш, що в тих двох «7» скільки праці і турботи мами, Лідія Матвійчук. Збавляй оберти. Твої доці і онучки. Ти ж завжди казав, що в тебе квітник…
