17 жовтня був перший цілковито жіночий обмін. Голова Офісу президента Андрій Єрмак повідомив:
– Вдалося провести черговий масштабний обмін. Особливо емоційний та справді особливий — ми звільнили з полону 108 жінок. Це був перший цілковито жіночий обмін. У полоні перебували мами та доньки, яких дуже чекали рідні. 37 евакуйованих з «Азовсталі», 11 офіцерів, 85 — рядових та сержантів. З них — 35 захисниць із ЗСУ, 32 — ВМС, 12 — ТрО, 8 — НГУ, включно з 2 із «Азову», 5 — ДССТ, 4 — ДПСУ та 12 цивільних. Серед звільнених є дівчата, незаконно ув‘язнені в ОРДЛО, які потрапили в полон ще до широкомасштабного вторгнення. Люди сиділи з 2019 року в псевдореспубліках за «надто проукраїнську позицію», яка виражалась в перевезенні гуманітарки для дітей-сиріт, надумані «шпигунство» та «тероризм».
Голова ОП вказує, що це був нервовий обмін: надто багато деталей і моментів, які могли вплинути на процес, змінити його хід, однак все завершилося благополучно.
Серед 108 звільнених бранок вінничани шукали своїх землячок. З особливим трепетом чекали на рідний голос у Вінниці та Крищинцях Тульчинської громади. І вона подзвонила!
Вона — це Ірина Стогній — бойовий медик 56-ої окремої мотопіхотної бригади, яка дислокувалася в Маріуполі. Дівчина з квітня знаходилася у полоні рашистів.
– Іра контрактниця, військовий медик. Базувалася в Маріуполі на початку війни. У нас взагалі не було жодної інформації про неї, не знали, як потрапила в полон. А 17 жовтня вона вперше подзвонила і сказала, що вже в Україні! — розповіла родичка звільненої полоненої Юлія Вініченко.
17 жовтня стало доленосним для неї. Бо рівно 8 років тому у цей же день з полону було звільнено її першого, уже покійного, чоловіка.
– Сергій був депутатом Донецької облради. За проукраїнську позицію окупанти кинули його за грати. 99 днів тримали в полоні. Зверталася в усі можливі організації, урядові «гарячі лінії», щоб його звільнили. 17 жовтня ми, нарешті, зустрілися в Харкові. Чоловік повернувся змучений, кволий. У січні 2015 року помер. А я переїхала в Вінницю, подалі від «русского мира». Тут зустріла своє кохання, але знову війна пройшла крізь нашу родину, бо в полон потрапила наша Іра — сестра мого другого чоловіка Руслана. Від невідомості ми мало не збожеволіли, але вірили, що Іра скоро повернеться. І ми дочекалися! Дочекаються й інші! Потрібно вірити! — закликає Юлія.
Жінка розповіла, що Ірину найбільше чекають у селі Крищинці Тульчинської громади, звідки вона родом. Там проживають її мама і брат.
А поки звільнені дівчата проходять медичний огляд та реабілітацію.
Людмила Поліщук
