Коли прочитав редакційну добірку матеріалів у газеті «33-й канал» (5 жовтня 2022 р.) «Хто будує ТРЦ на ринку», то згадав слова великого Котляревського:

Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять.

За вікнами наших квартир іде війна — жорстока і цинічна. Громадяни усієї країни, в тому числі і вінничани, віддають останні заощадження на Збройні сили України, аби підтримати нашу армію.

А вінницькі забудовники переймаються зовсім іншими проблемами: вони вирішили використати клаптик землі перед Центральним ринком для побудови нового торгового, чи, як зазначено у газеті, ТРЦ, тобто торговельно-розважального центру.


Коротка пам'ять у забудовників ТРЦ. А мали б пам'ятати, що в трьохстах метрах від ом­ріяної ними забудови 14 липня сталося страшне лихо, коли від московсько-кремлівських ракет загинули десятки наших земляків, і, що найстрашніше, діти.

Чи до ТРЦ зараз? Забудовники втішають нас, вінничан, що ніяких перешкод дістатися до Центрального ринку не буде, і тут-таки демонструють світлину майбутнього ТРЦ. Мене пройняв жах, коли побачив того монстра, що повністю перекрив фасад ринку і розрісся аж до проїжджої частини дороги.

Для чого перетворювати цілий район Вінниці в кам'яні джунглі, тим більше, що в безпосередній близькості розташовані ще 12 діючих торгових центрів? Яка потреба забудовувати центральну вулицю спорудою далеко не першої необхідності, створюючи при цьому додаткові незручності для працівників та відвідувачів Центрального ринку? Чи шановні забудовники вважають, що бігати з мішком картоплі по підземному паркінгу в пошуках таксі, або ж тягти важкі торби з товаром 300 метрів до найближчої тролейбусної зупинки і є «покращенням»? Тоді дивна у них уява про покращення. Чи не краще гроші, які багаті вінницькі забудовники хочуть вкласти в ТРЦ, віддати на Збройні сили України, будівництво нової, чи навіть новітньої лікарні, допомогу онкохворим та інвалідам? Зрештою, фінансової допомоги очікують будинки перестарілих, сиротинці, вимушені переселенці, а вінничани мріють про нові паркові зони, спортивні майданчики, сквери, про оздоровчі комплекси з басейнами, про чисту воду з кранів.

Не забуваймо про тих, хто чекає від нас допомоги, високий християнський обов'язок — сприяти, а не перешкоджати. Тільки тоді Вінниця буде по праву вважатися містом, комфортним для проживання.

Євген Пшеничний,
кандидат філологічних наук,
член Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка
та «Українського історичного товариства»