Поспішав жити, витримував шалений темп творчості помножений на громадську роботу.
Працював з молоддю, очолював Конгрес української інтелігенції, уклав 12 томник.
«Скарб нації», гостро, актуально, завжди в боротьбі за незалежність України!
Боротьба триває, незалежність на блюдечці коштує тисячі життів, зросійщена і обкрадена Україна вирве з себе гній московщини!
Прийти в цей світ, прийти і зрозуміти,
Збагнути до травинки, до роси.
Коли згорю, душа моя освітить
Цей віщий світ тривоги і краси.
Прийти в цей світ, але прийти не гостем
До званого обіднього стола.
В цім світі жити все-таки не просто,
Якщо ти постаєш супроти зла.
Прийти в цей світ - зробить його добрішим,
На крихітку малесеньку бодай,
І вже добра на світі стане більше,
І нагло в дім не вломиться біда.
Прийти в цей світ - прийти в його майбутне, Що в колосі, у слові, у зелі...
Прийти в цей світ - зорею спалахнути
Над небосхилом рідної землі!
Тепер з Вічності цими словами він звертається до нас.
Андрій Власенко
Шевченко - для усіх століть
Шевченко - наш. Він - для усіх століть, він - як Ісус Христос для України.
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть
І з цим вогнем виходьте із руїни.
І стане вам певніше на душі, Засвітиться вона свічею в храмі.
Його слова - освячені ножі, Вони болять народові, як рани.
Шевченків біль. Він протинає нас.
І гнівом вибухає в кожнім слові.
І крізь віки іде сумний Тарас Предтече в терновому вінкові.
Сліди кайданів бачу я щораз В тобі, в мені і в нашій Україні.
Ще виє псом у наших душах раб
І норовить упасти на коліна.
Чогось благати..
Блазню мій дурний,
Не вір царям, апостолам при владі
I не бери данайські їх дари.
Бо що дари?..
Це - кров, і гнів, і зрада.
Хай кожен з нас подумає собі:
«А що ж бо я зробив для України?
Чи я горю, страждаю в боротьбі,
Чи повзато по-рабськи на колінах?
А що ж бо я? І звідкіля мій рід?
Чи я не осквернив свойого роду?»
Лице Тарасове на тій сумній зорі, Яка зійшла з тривог мого народу.
Свободи гірч..
Свобода не п'янить -
Такі часи, підступні, ненадійні.
Тому й Шевченко стомлений не спить
І в дзвони б'є - їх чути в Україні.
Шевченко - наш. Він - для усіх століть,
Він - як Ісус Христос для України.
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,
І нас вже не поставлять на коліна.
Народ наш не поставлять на коліна!
1989-1994
Самбір - Агіа Тріада
(Греція)
Любити ближнього так просто,
Вода, і хліб, і сіль - навпіл.
І геть підступне все і гостре,
Слова бездушні і сліпі.
Івсе, що ранить, все - до схову,
Нехай собі сконає зло,
Щоб нашу душу загадкову
Чим ранити вже не було.
Іначе й так вчинили, наче...
Та ось рвонуло, як вулкан -
Чиясь душа надривно плаче,
Чиясь потрапила в капкан.
І знов питаєм: хто і нащо?
Хто має зиск у дійстві цім?
Мов камінь, пущений із пращі,
Летюча помста б'є у ціль.
Любити ближнього...
Лю б и ти,
Як Бога, бо ти й сам, як Бог.
Тобі в його подобі жити,
Творити світ свій і любов.
Любити ближнього. Хто може
Навчити нас, як не самі?
Дійти до цього мусить кожен,
Немов до вогника в пітьмі.
5 березня, 2011,
Шарм-ель-Шейх
Не беріть сліпих в поводирі,
Не беріть бездарних і зрадливих,
Не беріть чужий на себе гріх,
Не вдавайте щирих і щасливих.
Час просвітить душу, як рентген, І оголить нашу суть при людях, Чи на тронах, чи при світлі сцен,
Істину оголить без прелюдій.
Не одного острахом пройме:
Як же без обману та ілюзій?
Отаке безжальне резюме,
Як гніздо у всохлому галуззі.
Не беріть сліпих в поводирі...
Та беруть і навіть не зважають Ні псарі плюгаві, ні царі,
Ще й, бува, за правду тяжко жалять.
Звироднієм від таких мерзот,
Від такої фальші і корости.
Навіть скаржиться на це старий сексот:
Жити, каже, все-таки не просто.
А тим часом 3-поза наших спин
Вислизають нишком інші слуги...
Совість, як собака в кучі, спить, Буцімто й не бачить недолугих.
А проснеться та й гризе маслак,
Кинутий із трапезного столу.
Та й мудруйте: а насправді як?
А ми знову маєм долю голу.
Прошу вас при свідках, при зорі, При вітрах, що прапори полощуть,
Не беріть сліпих в поводирі,
Йдіть без них на свято і на прощу!
7 червня 2008,
Вінниця
Я посіяв на камінні радість
Я посіяв на камінні радість,
А вродила туга і печаль -
Найвірніший друг учора зрадив.
Жаль!
Жаль та й жаль.
А що мені від того?
3 кожним роком множаться жалі,
Начеб я не в злагоді із Богом, Що ростуть оці гризоти злі.
Але ж якось треба жити далі, І зневіру відганяти геть, І оці печалі нерозталі,
Що мов крига чи тверді, як жерсть.
Дні і ночі... І зусиль доволі,
Але на камінні сію знов.
Вірю я, що на моєму полі
І надія вродить, і любов
Тарас Кобець
