Ми плекали надію в долонях гарячих,
Закликали до миру своїх ворогів.
Чом же батько невтішно над пагорбом плаче,
Захлинаючись горем? Ураз посивів.

Той почує хіба, хто не хоче почути,
Як волає страждала душа на весь світ?
Чом не падають градом, із неба покути
На макітри убивць, їхній весь родовід?

Ворон ворону очі не виклює, Боже.
Зупини цю криваву, жорстоку війну!
Відсахнулося небо, а пекло вороже
Для нескорених духом ладнає труну.

Без причастя не дай, Боже, канути в Леті,
Розтоптати молитви псалмів чобітьми.
Щоб не зникнути з мапи Вкраїні шляхетній
На вселенськім соборі в трембіту сурми!

Підіймай мужніх воїнів, янголів світла,
Поведи їх супроти рашистів у бій!
Щоб не пахнуло ядерним прахом повітря,
А щасливо жилось на планеті живій!

Щоб птахи поверталися в рідні обійстя,
Воскресла земля життєдайним стеблом.
Всі народи почули гучне благовістя
Перемоги святої над скоєним злом!

Тетяна Левицька