Справа у тому, що у місті Тульчині проживає така собі Ірина Яківна. Зареєстрована як підприємець по встановленню металопластикових вікон та дверей. Можливо, колись вона ним і була, але потім зрозуміла, що гроші можна заробляти легше і швидше, а саме – обдурюванням чесних та довірливих людей. Взявши собі у підручні дебелих хлопців, які нібито «заміряють вікна», вона гасає по базарах Крижополя, Тростянця, Піщанки, Брацлава, Шпикова, бере у людей замовлення, бере завдаток (половину суми від замовлення) і зникає з поля зору. Можна сказати – назавжди.

Додзвонитися до неї практично неможливо, і це тягнеться місяцями. Діє нахабно і цинічно. У жінки з Брацлава шахрайка видурила 9 тисяч гривень. Ці гроші дали діти зі своїх «весільних». Хотіли скоріше закінчити ремонт. Минуло уже більше півроку. Ні грошей, ні дверей. Коли ми прийшли писати заяву у поліцію, нам сказали, що тут уже до нас було багато людей і з інших районів, а також із сіл Тульчинського району. Тобто у поліції шахрайку знають уже як облуплену. Є у неї магазинчик у торговому центрі міста Тульчина, але її там ніколи не буває. Коли запитуєш людей, які там торгують, коли її можна застати, вони відповідають запитанням на запитання: «А що? І вас теж обдурила?» Тому хочу звернутися до всіх людей, аби не повторили нашої помилки, не віддали шахрайці свої, мозолями зароблені, гроші.

А ще хочу звернутися до керівників Тульчинського району. Чому в той час, коли обібрані люди стільки часу оббивають пороги поліції, вона продовжує шукати нові жертви? Чому її до цих пір не зупинили? Вона ж нікуди не тікає, її не потрібно розшукувати, вона ж орудує у вас під самісіньким носом. Та що там під носом! Дільничний сказав мені, що його теж обдурила. А скількох людей можна було б уберегти від її дій, якби поліція відреагувала оперативно уже на першу ж заяву від постраждалих. Жінка з Брацлава, яка погоріла на 9000 гривень, не захотіла, щоб я написала її прізвище. Сказала, що соромно перед людьми, що вона така «дурна». От і розумієш тепер, чому шахраї у нас плодяться як гриби після дощу. Але нехай вона та інші «тимчики» пам’ятають, що, крім людського, є ще Божий суд.

У вашій газеті прочитала статтю «За тюк соломи Люба носить каміння на зоні». Стало так прикро, прямо до сліз. Як же вони сплять спокійно, і той, хто писав на неї заяву, і той, хто судив? А ще подумала, якщо Любі дали рік колонії за тюк соломи, то скільки ж заслужила Ірина Тимчик за прикарманені десятки тисяч гривень і десятки обдурених нею людей?

Л. Весненко,

смт Крижопіль