Це захисники «Азовсталі» та Маріуполя, а також нацгвардійці, що були взяті в полон на Запорізькій АЕС у перші дні вторгнення. У одного цивільного полоненого — ампутована нога.
Як виявилося, тим єдиним ЗСУшником був військовий медик з Вінниці Володимир Шапков. Він під час повномасштабного вторгнення працював у 555 шпиталі у Маріуполі. У надскладних умовах, під ракетними авіаударами оперував поранених захисників та місцевих жителів. Аж поки госпіталь вщент не розбомбили. Тоді медиків та пацієнтів евакуювали на «Азовсталь» та завод «Ілліча». Шапков потрапив на «Ілліча». А звідти 12 квітня усіх взяли в полон.
Вісім місяців невідомості. Мама Ірина Миколаївна та дружина Ольга шукали будь-яку інформацію про Володю на російських пабліках. І побачили його в одному з сюжетів на росТВ.
– Росіяни показували, в яких умовах вони утримують полонених в Оленівській колонії. У сюжеті впізнала сина, він надавав медичну допомогу пораненому в’язню, — розповіла мама Ірина.
Ірина Миколаївна разом з невісткою та рідними інших військових медиків зверталися до Генерального штабу, Командування медичних сил ЗСУ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Писали й у Червоний Хрест, адже медики – не комбатанти, їх, як і капеланів та журналістів, за міжнародними правилами, не беруть у полон. Але росія відкликала свій підпис у Женевській конвенції і жорстко порушує міжнародне гуманітарне законодавство. Але попри все рідні не втомлювалися робити розголос – ходили на мітинги, розвішували плакати з фотографіями полонених медиків, активно співпрацювали з Координаційним штабом – і крига скресла. Під час найбільшого жіночого обміну поміняли медсестру 555 шпиталю. Потім і лікарів-чоловіків. І ось дочекалася свого Володю й Ірина Миколаївна.
– Як тільки сину дали телефон, він зателефонував дружині Олі. Це була неймовірна радість. Побачила Вову у відео з обміну і не могла повірити у це диво – мій син вдома, в Україні! – щаслива мама. – Його з іншими хлопцями одразу госпіталізували у Києві. Вова розповів, що він не раз був між життям і смертю. Каже, що відчував наші молитви, які його рятували. Лише віра дала сили вистояти і тоді, в Маріуполі, і 8 місяців полону.
Раніше повідомлялося, що українських медиків, можуть розкидати по декількох російських колоніях. Бо ж відомо, що у росіян немає лікарів навіть для своїх, не те що для полонених. Були наші медики й в Оленівці, і у Горлівці, і в Джанкої, і в Таганрозі, і в Курській області.
– Увесь цей час Вова виконував роботу медика, обстежував хворих у колоніях, робив їм перев’язки. Жив в одній камері з іншими полоненими. Робота й рятувала, — каже мама.
Для вінничан Володимир Шапков — справжній Герой. Бо залишився зі своїми пацієнтами, коли ще в шпиталі була можливість евакуюватися. Але воно й не дивно. Бо мама Ірина розповідала, що Володя з дитинства мріяв бути лікарем, наслідував свого медика-дідуся. Тому й зрозуміло, що у той вирішальний момент він не міг вчинити інакше, бо дав клятву рятувати людей і до останнього залишився їй вірним...
Зараз настав час реабілітації. І рідні сподіваються, що вдома надолужать втрачений час і брак спілкування. Бо сім’я, любов і турбота творять чудеса!
– З трепетом чекаю, що Володя приїде у Вінницю і зможу його обійняти! Дякую усім службам, які докладають максимальних зусиль для повернення наших захисників! І закликаю усіх матерів вірити і чекати своїх синів, не впадати у відчай, не опускати рук, а вірити і шукати! – каже Ірина Миколаївна.
Напевно, саме завдяки активним пошукам і розголосу вдалося повернути нашого земляка з полону. І недаремно й сам Володя потрапив у камеру російських ЗМІ, щоб його побачили в Україні.
У полоні залишаються ще багато медиків. Навіть начальник 555 Маріупольського шпиталю. Його рідні не знають навіть, чи в Україні він. Але обміни продовжуються. Україна повертає додому своїх людей.
Людмила ПОЛІЩУК
Пишаюся