Дмитро Пічкур народився 24 квітня 1941 року в селі Розсохуватка, Катеринопільського району на Черкащині. Відомий у Вінниці та Україні як поет та публіцист. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України.

ДмитроСтепанович після закінчення Розсохуватської середньої школи (1959) працював на будівництві Кременчуцького водосховища, служив у війську, будуючи ракетні майданчики на Уралі.

Закінчивши факультет журналістики Київського державного університету (1971), а згодом й Вищу партійну школу, понад тридцять років пропрацював у газеті «Вінницька правда», нині — «Вінниччина», де був завідуючим відділом і упорядником літературно-мистецької сторінки «Зоряна криниця», активно дописував до газети «Літературна Україна», був відповідальним секретарем Вінницької обласної письменницької організації, завідувачем Кабінету молодого автора ВОО НСПУ.

Помер у Вінниці 27-го січня…

Відбиток на його літературну долю залишили знайомство під час служби у війську з Василем Стусом, лекції Василя Симоненка у школі робкорів при газеті «Черкаська правда», підтримка Петра Перебийноса та рекомендації до Спілки письменників від Дмитра Чередниченка та Володимира Забаштанського.

Дмитро Пічкур автор книг поезії:

• «Ще так до осені далеко» (1997);
• «Журавлиний берег» (1997);
• «Високосне літо» (1998);
• «Пізній мед» (1999);
• «Квіти для дружини» (2003);
• «Квіти для дружини» (2003); • «Скатертина на двох» (2005);
• «За крок до обрію» (2006);
• «Жорна»: поезія та проза (2011);
• «Підпалок» (2016);
• «Ще буде тепло. Акварелі» (2017).

Статті та спогади «Біля Стусової криниці» увійшли до енциклопедичного довідника «Рух опору в Україні 1960—1990 років».
На його вірші написана низка пісень, які виконують Павло Мрежук, Станіслав Городинський та інші. Пісня на «Величання любові» — лауреат фестивалю «Слов’янський базар».

Вічна пам’ять Дмитру Степановичу…

Колеги, друзі, колектив газети 33-канал