Ось що про загиблого героя розповідає Ірина Лупещенко:
– Молодий, яскравий, талановитий юнак. Він був постійно в колі друзів. Зі сльозами на очах вони згадували про нього, про його вміння гуртувати, переконувати, захоплювати ідеями… Він був для них прикладом не лише у спорті, а й в умінні боротися за своє місце в житті. Назар з дитинства зазнав сирітства. Але це не завадило йому здобути освіту, професію. Простий сільський хлопчина. Все, як у всіх – сільська школа, аграрний ліцей, армійська служба… Але не кожен з його однолітків без вагань пішов туди, де не так багато шансів на спокійне життя. Назар пройшов АТО, за першим покликом знову взяв до рук зброю з перших днів повномасштабної війни. Він мріяв про родину, власний дім, щасливе життя…
Війна перекреслила все… Недолюбив, недожив, недопланував… Здригалося весільне гільце від тремтіння рук друзів, погойдувався під жалобну музику в їх руках коровай… Не у святковій залі, а на кладовищі частувала ним односельчан Назарова рідня, окроплюючи шматочки духмяної здоби гіркими сльозами. Боляче, пекельно боляче хоронити таких дітей! Назар був світлим, яскравим юнаком, котрий міг мати не менш яскраве майбутнє. Доля через бездумне варварство московитського режиму розпорядилась зовсім по-іншому. Вони вирвали з життя молодий паросток громади, якому б жити і бути корисним своїй землі.
Він повернувся в рідний Стражгород Героєм. Попрощатися з Назаром прийшло все село. Він зібрав разом свою родину, котра волею долі не мала раніше на те змоги. Притискала до грудей прапор маленька сестричка, можливо, до кінця ще не усвідомлюючи яку святиню тримає в руках. А десь там, в стінах рідної хати, на дотик Назарових рук чекають десятки медалей – його чисельних спортивних нагород, які теж будуть пам‘яттю про тернистий шлях Героя до самодосконалості, сили, витривалості, котрі допомагали йому витримувати пекло війни.
Бог розпорядився інакше. Дав прихисток йому ТАМ, в Небесному війську.
Спи спокійно, славний воїне… Легких тобі хмаринок. Вічна тобі пам‘ять…
