Його стійкість і мужність вражає! 74-річний вінничанин Володимир Ратніков – незряча людина, член обласної організації Українського товариства сліпих. Водночас він є професором кафедри філософії і гуманітарних наук ВНТУ і вже десятки років успішно викладає філософію.

Ратніков закінчив педінститут, а потім аспірантуру Київського інституту філософії Академії наук України. Після її закінчення у 1979 року почав працювати у Вінницькому політехнічному інституті. Правда, 4 роки читав лекції у Вінницькому педінституті, а потім повернувся у політех, де працює і досьогодні. Викладає не лише звичайний курс філософії, але й спецкурс для студентів «Філософія науки і техніки» та спецкурс для аспірантів «Етика і раціональність в науковому дослідженні».

– Із 2017-го року я вже тотально незрячий, а до цього частково мав зір. У філософії особливо нічого писати не треба. Навчання переважно відбувається у усній формі, — розповів Володимир Ратніков.

Спочатку Володимир Ратніков працював самостійно. Але в рамках чинного законодавства професор може мати оплачуваного помічника. І з 2006-го йому допомагає лаборант Дмитро Лєбєдєв.

– Він доставляє мене до університету і додому. Переважна частина занять у ВНТУ відбувається онлайн, і помічник обслуговує цю систему. Також Дмитро Лєбєдєв готує мені інформацію для лекцій – у пошуковій системі або у бібліотеці, – продовжив професор. – Іти з роботи найближчим часом не збираюся. Поки мені цікаво, буду викладати. Взагалі нинішні студенти більш допитливі і виховані у порівнянні зі студентами часів СРСР.

Молодь спочатку дещо шуміла на лекціях, коли бачила незрячого викладача. Хоча з часом все входить у нормальні рамки. А ось зі списуванням проблем немає. Ратніков дає такі усні і письмові завдання, які списати практично неможливо, треба все одно думати головою.

Володимир Сазонович мешкає із дружиною-пенсіонеркою Дарьєю. Їхня донька Олена – кандидат філософських наук. Через війну в Україні вона разом із десятирічною онучкою Ладою тимчасово виїхала у Велику Британію.

Ірина ЗОНОВА