– Нас не подолали тоді, тож не  переможуть і тепер, ми продовжуємо боротьбу – розповідає захисник Максим із позивним «Болт», який в 2015-му виконував бойові завдання як військовий розвідник у Дебальцевому у складі 128 окремої гірсько-піхотної бригади.

Сьогодні захисник також тримає стрій, як командир відділення стрілецької роти 172 батальйону 120 бригади територіальної оборони ЗСУ.

Військовослужбовець пригадує, що бої за Дебальцевський плацдарм та операція з виведення українських військових стали одними з найбільш трагічних і масштабних подій за весь час війни на сході України.

Під час військових дій у Дебальцевому Максим отримав контузію і травмував спину внаслідок вибуху.

– Саме тоді був наступ, – пригадує «Болт», – і ми пішли на виручку нашим побратимам, потрапили у засідку. Виходили з боєм з оточення, рухалися в крайній колоні, прикриваючи відхід наших.

18 лютого назавжди ввійшов в історію як день, коли українські військові зробили неможливе. Цього дня у Максима полягло три побратима з відділення. Попри серйозну чисельну перевагу жорстокого й підступного ворога та несприятливу тактичну обстановку, вони зуміли не просто вийти з дуже скрутної ситуації, а зламали наступальний дух російських окупантів.

– Війна тоді була інша ніж зараз, – розповідає «Болт». – Тепер обстріли артилерії та авіації набагато потужніші. Проти нас вороги застосовують усе озброєння, яке в них є. Однак сьогодні Збройні Сили України стали в рази сильніші, тож здаватися ніхто не збирається.

Рідні підтримують військовослужбовця, хоч їм і важко. Але вони розуміють, що по іншому їхній захисник вчинити  не міг. Він в першу чергу обороняє свою родину, сина, дім, батьків, щоб ніхто не вказував як і де жити, що робити на своїй землі.

Дебальцеве назавжди залишиться однією із трагічних сторінок новітньої історії України. Подвиг бійців, які вистояли, в нашій пам’яті надовго. Дякуємо за те, що бороните  українську землю і сьогодні – прості солдати, сержанти і офіцери, які з гідністю виконують свій обов’язок.