До публікації «Молодість, обпалена війною…»
Мені 82-й рік. Я дитина війни, 39-45 р.р. Моє раннє і шкільне дитинство, як і дітей мого покоління, також обпалене війною: голод, бідність залишились у спогадах на все життя.
Війна ж сьогодні, напевно, ще небачена в світі своїм масштабом жорстокості – гинуть навіть маленькі діти, вагітні жінки, немічні люди.
Болем і розпачем відгукнулось у моєму серці почуте від правнучки, якій тільки 6 років: «Я так бігла від тривоги, ледь моє серце не вискочило». Страждання невинних…
Ви зворушили мою душу таким глибоким викладом власних думок, переживань, роздумів не тільки про свою долю, а й майбутнє України.
Ви, Тетяночко, ще дуже молода, а Богом наділена мудрістю смутку, болю, щирості, простоти і правдомовності: і цим спонукаєте нас переосмислити, переоцінити своє життя, аби могли по-сучасному думати, відчувати, вболівати. Ваші болючі, справедливі запитання до нас, старших за віком, зобов’язують брати на себе відповідальність за кожен прожитий день сьогодні, завтра і на все життя, запитуючи себе: хто я?
Як я живу, про що думаю, що конкретно роблю для наближення Перемоги, які мої життєві цінності, чи можу бути прикладом для оточуючих будь-де: в сім’ї, для друзів, знайомих, сусідів, аби знову не допускати глобальних помилок, промахів, байдужості.
Мова! Важко зрозуміти, збагнути, як можна говорити, думати, жити мовою збочених московитів, мовою ганьби, крові, руйнувань, сліз, страждань…
Свята істина: заговори – і я тебе побачу – отож, хто ви, «русскоязычные», люди чи нелюди, а може, розумово відсталі?
Я розділяю і підтримую кожне слово, я пишаюся вами і горда тим, що в Україні молодь сучасна, освічена, розумна, і вірю – здатна вивести нашу країну з цього безумства війни, загоїти рани, відбудовувати життя, а ми, старші, зобов’язані стати перед обличчям Бога, України, молоді, усього народу України, її захисників і захисниць, всіх-всіх, хто захищає Україну, і перед загиблими, які віддали найдорожче – своє життя.
Пригадались віршовані рядки Василя Симоненка:
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніщо не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі: перевертні,
Приблуди і орди завойовників, заброд!
З повагою — багатодітна мати, бабуся і прабабуся
Тамара Слободяник,
читачка
