Щорічно 9 березня Україна та світ святкує день народження Тараса Григоровича Шевченка —  поета прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча, справжнього пророка.

Біографія Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року, в селі Моринці, що на Черкащині в сім’ї кріпосних у багатодітній родині. Дитинство майбутній поет провів у рідному селі, та селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана. Потім його забирають в прислугу до поміщика Енгельгардта спочатку кухарчуком, а згодом козачком. Енгельгардт помітив його пристрасть до живопису, бажаючи мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання.

У 1831 році Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга, де Шевченко зміг продовжити навчатись малювати та почав писати перші твори.  В Петербурзі Тарас познайомився  з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Художники провели благодійний аукціон, завдяки якому Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у віці 24 роки.

1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, багато малював, створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”.

Після закінченні Академії у 1844 році майбутній письменник повернувся до України. В Україні, приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

У 1846 році Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки «3 літа» Тарас Шевченко був заарештований  та відправлений на заслання служити солдатом. Під арештами та на засланнях Тарас Шевченко провів 10 років, продовжуючи  писати та малювати попри сувору заборону.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише у 1859 році  він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували.  У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка “І виріс я на чужині…”.

10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі, згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета був перевезений в Україну та перепохований на Чернечій горі біля Канева на Черкащині.

Тарас Шевченко був  талановитим художником — він створив понад 1300 картин, з яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети.

Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу.

Після смерті Шевченка в народі казали, що Кобзар не помер, і що він визволить українців з кріпацтва.

Шевченко був невисоким, мав зріст 164 см.

За життя  Тараса Григоровича більше цінували його як художника, а не як поета.

Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, бувши успішним портретистом.

За все своє життя Шевченко пробув в Україні 15 років.

Поет любив каву по-віденськи. Але улюбленим напоєм Шевченка був чай, у який він частенько, за спогадами історика Миколи Костомарова додавав ром.

Улюбленою стравою Тараса Шевченка, як згадують його друзі, був борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами.

У 1975 році один із кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка.

1384  пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено у світі. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко.

Найменше у світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко створив  український майстер Микола Сядристий.

Радянська влада не могла просто заборонити твори Шевченка, бо вони були занадто відомі. Замість цього Кобзаря намагалися дискредитувати.

Слова Тараса Шевченка, що надихають та допомагають боротися за Україну:

Боріться – поборете, Вам Бог допомагає! За вас правда, за вас слава, І воля святая!

Вогонь запеклих не палить.

І на оновленій землі врага не буде, супостата, А буде син, І буде мати, І будуть люди на землі.

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля. Нема на світі України, немає другого Дніпра,

Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Наша дума, наша пісня, Не помре, не загине. Ось де, люди, наша слава, слава України!

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле.

Любіться, чорнобриві, Але не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами.

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.

І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик.