Черговий, ювілейний вантаж збирали, як і завжди, всім миром. На цей раз у автівку вантажили смаколики від Іванівської та Корделівської громад: з Нового Пикова, Старого Пикова, Жигалівки, Бай­ківки та Грушківців.

Небайдужі підприємці з Вінниці та Він­ницьких Хуторів допомогли придбати квадрокоптер та амуніцію для бійців. Є корисна передача від «Бджіл Поділля». Калинівські підприємці напекли пасок, печива до Великодня. Волонтери передали нашим захисникам овочеві консерви, ковдри, бутильовану воду.

Від Корделівської громади депутат Хмільницької райради Людмила Дудар привезла тушковану свинину, ковбаси, копченості.

Для бійців у гарячих точках на цей раз також поїдуть павербанки та оригінальні зарядні пристрої — компактні сонячні батареї.

Новинку продемонструвала волонтерка Анна Заніздра:

— Це просто унікальна річ. У зібраному вигляді не більша за планшет. А коли розкладається, то виходить енергоємна батарея, від якої можна заряджати всі гаджети. Хлопці особливо раді таким передачам. Я вже також їду з паном Володимиром п’ятдесятий раз. Бо не можу сидіти склавши руки, коли нашим захисникам потрібна допомога.

Мені вже придумали позивний Обнімашка. Бо найперше, що хочеться зробити там, на передовій — обняти кожного нашого воїна. Вдячна їм за те, що двоє моїх дітей тут не бачать жахіть війни. Я працюю в піцерії, займаюсь волонтерством з перших днів війни.

Про Володимира Морозова його колега Валерій Дідик сказав таке:

— Це найголовніший волонтер Калинівської громади. Він не може спокійно спати, коли бійцям «на нулі» потрібна якась конкретна річ. Розіб’ється, але дістане.

Взагалі голова відокремленого підрозділу Української спілки учасників бойових дій та волонтерів АТО Володимир Васильо­вич Морозов має за плечима майже 150 поїздок з гумдопомогою, починаючи ще з Майдану.

— З початку повномасштабного вторгнення це, дійсно, вже 50-й виїзд. Веземо в різні підрозділи. Лиман, Авдіївка, Піски, Курахове, Селідове, Мар’їнка… Ніколи не ділимо воїнів ЗСУ на вінницьких і невінницьких. Тим більше, що вінничани зараз є у всіх бригадах на фронті. Їдемо прямо на передок. Роздаємо передачі безпосередньо в руки бійцям.

Коли їхні стомлені від безперервних боїв очі посміхаються нам, це особливе відчуття. Навіть я, який за свої 70 років років бачив всяке, ледь стримую сльози. Заради цього хочеться жити і їхати туди знову і знову. Для наших синів, внуків, братів, дочок, яким ми привозимо частинку домашнього тепла, навіть дитячий малюнок з Дружелюбівської середньої школи – це своєрідний оберіг.

Дорога в один бік займає 14-16 годин. У середньому це 1000 кілометрів. Тому на спідометрі додалось вже сто тисяч кілометрів. У принципі, не важко порахувати, що за час війни ще не було такого тижня, щоб ми не відправлялися в зону бойових дій з гуманітаною допомогою. Дуже вдячний усім небайдужим вінничанам, жителям Калинівської громади, які разом із воїнами Збройних сил України своєю допомогою наближають нашу перемогу.

Аби зрозуміти наскільки страшна і безжальна ця війна, варто один раз побувати на передовій. Аби пройнятися героїзмом наших захисників, потрібно хоч раз побачити їх після бою. Їм потрібна наша підтримка. Тому буде і шістдесята поїздка. І, якщо знадобиться, то і сота…

Щасливої дороги вам, шановні волонтери! Ангела-охоронця вам, прості, скромні наші земляки зі сталевою волею, відкритим серцем і щедрою душею.

Анатолій Жучинський