Сотні земляків у Клембівці з квітами і прапорами зустрічали звільненого з російського полону бойового медика Юрія Армаша

Юрій потрапив в полон до російської колонії влітку минулого року. Він був начальником медичної частини танкового батальйону 59 бригади. Потрапив в полон, коли рятував поранених побратимів.

Надавав медичну допомогу і в колонії у Новій Каховці, де його утримували.

Про земляка розповіли його земляки:

– Юрій навчався у Клембівській школі. Потім здобував медичну освіту – спочатку у медичному коледжі, а далі закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта. Коли закінчив навчання, в Україні йшла війна. Він пішов у зону бойових дій, був там п’ять років. За два дні до закінчення контракту, почалася повномасштабна війна. Медик залишився в строю, аби захищати Україну та допомагати побратимам, – розповіли у сюжеті ЯТРК.

Біля Клембівської школи з квітами, прапорами та короваєм сотні жителів громади живим коридором, під оплески зустрічали Юрія. Радість і сльози на очах рідних і близьких, вчителів та колишніх однокласників, сусідів і друзів. Не стримував хвилювання і Юрій:

– У першу чергу усім дякую, я приклоняю перед вами свої коліна. Для мене це дуже важливий момент, що ви зібралися, що ви мене зустріли. Я не очікував такого, але я дуже приємно здивований, приємно схвильований. Таких хвилювань у мене не було більше року. Саме того року, який я знаходився у полоні, де було дуже важко. Дуже важко. Але я знайшов сили і бажання вижити, тому що я розумів, що мене чекає хтось тут, мої рідні та близькі. Ці сили та натхнення прийшло до мене тому, що мої дорогі батьки та вчителі… навчали мене тому, що мене врятувало.

Спочатку було дуже важко, бо відношення було не людське. Я не можу передати вам цього. І я нікому не побажаю такого. Вибачте, дуже важко говорити. Дуже важко говорити, бо я один єдиний, а там залишилося ще більше чотирьох тисяч. А в тій виправній колоні, де я був, залишилося ще 400 і вони всі такі, як я. Це мої побратими. І коли вони мене проводжали, я думав у мене серце розірветься. Чесно. Є що розказати, але… Вибачте, я морально не готовий це розповідати, – схвильовано звернувся до земляків Герой.

Його мама розповіла, що сьогодні вона плаче від радості:

– Я рік плакала від горя. А сьогодні – від радості! Увесь цей час молилася і вірила. Була з сином на зв’язку, коли він з побратимами потрапили в оточення. Він не міг вийти, бо рятував пораненних хлопців, був з ними до останнього. Я була на зв’язку з його командирами, але вони вже нічого не могли зробити, бо то вже була окупована територія. За цей рік мені дзвонили більше 80 звільненних з полону хлопців, кожен розповідав, що мій син їх врятував. Там страшні випадки були – і що за машиною волокли, і струмом катували. А син допомогав вилікуватися після тортур. Ще записала більше 30 номерів телефонів хлопців, які просили зв’язатися з ними, коли син повернеться, щоб подякувати йому. Для Юрія найважливіше, що він не дав нікому померти. Всі, хто був поруч з ним, живі! – ділиться мама.

На Юрія чекає довга реабілітація. Але вдома турбота рідних – це найкращі ліки – вірять у Клембівці.

Фото – ЯТРК