Роман-буря, роман-виклик, роман-чар: від шкали Бофорта до паркуру
«Книга року ВВС», «Коронація слова», «Глиняний кіт», Міжнародна премія Олеся Гончара – це перелік премій та відзнак сучасної української письменниці зі Львова Анастасії Нікуліної. Вперше книга Анастасії потрапила до моїх рук ще три роки тому, коли був школярем. Вона пише для широкої аудиторії: для дорослих, молоді та дітей. Її книги насичені несподіваними сюжетами, пошуками відповідей на складні психологічні питання.
Власне протягом цих років не лише відслідковую всі творчі доробки Нікуліної, але й зміг познайомитися із авторкою, яка відгукнулася на мою першу роботу у рамках Малої академії наук. Наша розмова із Анастасією не лише про творчість, а про пошуки себе у нових жанрах і створення своїх авторських. Останнє – достатньо цікавий експеримент, адже про такі творчі пошуки заявляють достатньо мало авторів.
– Роман-буря, роман-виклик, роман-чар… Незвичні й інтригуючі назви. Що Ви вкладали в них, як це має зрозуміти читач?
– На роман-бурю мене надихнула шкала Бофорта ( дванадцятибальна шкала, прийнята Всесвітньою метеорологічною організацією для наближеної оцінки сили або швидкості вітру за його дією на наземні предмети або за виглядом і розміром хвиль у відкритому морі – wiki ). Тому розділи роману-бурі «Сіль для моря» проживаються зі штилю, доходять до бурі і, як кожна буря, завершуються штилем.
«Зграя» – роман-виклик, бо трейсери щодня кидають виклик собі, власним межам, межам можливостей власного організму і будь-яким перешкодам у постійному русі вперед і вгору. (Трейсери – люди, які займаються паркуром. Парку́р – долання будь-який фізичних вертикальних перешкод максимально зручним та швидким для трейсера способом і поєднує в собі особливу філософію та мотивацію, світосприймання, гімнастику, легку атлетику, пристосування своїх рухів до навколишнього середовища).
Роман-чар – це українське фентезі «Завірюха». Чому чар – бо зачаровує, як магічна історія на основі українського міфу.
- Ваш твір «Сіль для моря або Білий Кит» отримав чимало відгуків і став одним із найвідоміших. За його мотивами навіть був створений короткометражний фільм. А пам’ятаєте як все починалося на літературній ниві?
- Я завжди називаю 2017-ий. Хоча до цього я друкувалась у періодиці та у збірках, саме цей рік видання першої сольної книги – драматичної історії «Сіль для моря, або Білий Кит». Усе було новим і незнайомим. Вперше ж. Мені пощастило працювати з чудовим видавництвом «Vivat», тому це співпраця на рівні взаємної поваги та довіри. Те, як це видавництво ставиться до своїх авторів, – мій маркер якісної співпраці.
- У Вашому творчому доробку наразі 16 творів. Який вважаєте найкращим?
- Той, який ще не написала. Було б дуже сумно написати свою найкращу книгу і після неї – тобі залишаться лише посередні? Ні. Я люблю кожну свою книгу, адже в них частинки мене. Мене у той момент, коли я її писала. І все це різні частинки. Звучить, наче історія Біллі Мілліґана (Мілліґан привернув до себе широку увагу людства, оскільки став першим, кого виправдали за здійснені злочини за причиною діагнозу «розлад множинної особистості» - wiki), але так і є. На презентаціях я часом жартую, що це мої горокракси (спеціальні магічні предмети світу Гаррі Поттера), але які не розділяють мою душу, а діляться її частинкою з читачами – і тоді стає світліше. І тепліше.
- У Вас спільні роботи із відомим українським письменником Олегом Бакуліним. Його Ви називаєте «найкращим співатором у світі». Складно працювати дуетом?
- Психологічний трилер «Більше нікому», написаний у співавторстві з моїм найкращим другом Олегом Бакуліним. Це так. Задум книги з’явився десь у 2013-му як план видати спільну збірку з нашими оповіданнями. Згодом ми поєднали ці оповідання спільною історією. І це було фентезі! А коли справа дійшла до передачі твору у видавництва – за кілька місяців переписали фентезі у трилер. І позбулись оповідань. Зазначу, що у нас з Олегом Бакуліним попереду багато творчих планів.
- Сучасна українська література в останні роки приростає і новими авторами, і розширюється палітра жанрів. Ви, як письменниця, як оцінюєте цей розвиток? Що Вам особисто сподобалося?
- Наші автори блискуче пишуть і займають ніші у різних жанрах: і фентезі, і трилери, і детективи, і романтика, і неосяжна плеяда дитячих авторів. Пишаюсь бути частинкою цього світу. Зі свіжопрочитаного згадуються: «Доця» Тамари Горіха Зерня, «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» Олександра Михеда, Фантастичні Talks «Хроніки незвіданих земель». «Зірки й кістки» Ірини Грабовської і «Книга Танхельм. Первісний Дух» Юлії Романюк (до цієї книги я писала блерб (короткий відгук) на обкладинку). Сучасна українська література постійно розвивається та відкриває нові імена, а отже – живе.
Олег Колеснік,
студент ДонНУ
