Біда… Біда…Кругом одна Біда…
Лежить дитина… Мама молода…
А в синім небі лиш одні круки…
І падають уламки на садки.
Горять будинки, скрізь розбите скло.
Справляє бал диявольське кубло.
Вдень і вночі нам спокою нема,
І сон не йде, де непроглядна тьма.
Як не зламатись й винести ось це?
Сльоза гірка стікає на лице.
Переживає дід своїх онук…
Допоки нам терпіти біль від мук?
Вода… Вода… Кругом одна вода.
І людяності вже нема сліда
У ворогів, їх душі – пустота…
Хай втоплять їх назавжди болота!
Змиває хвиля так безжально дім
Із пам’яттю, любов’ю, із усім…
Собачка завиває у дворі
І ходить стадо змучених корів…
Скляні застигли мовчки небеса,
Втонула сапа, вила і коса…
Життя втонуло і лежить на дні,
Лиш чорний птах війни у вишині…

Алла Боровська