Василь з перших днів війни пішов добровольцем у 120 вінницьку бригаду Тероборони.

Хлопець довгий час працював та жив у Лондоні.

Міг би там залишатись, як деякі. Але любов до Украіни і козачий дух, обов’язок захищати свій народ від загарбників переміг.

Підрозділ Василя ніс службу на території Вінниччини. Далі їх перекинули до Бахмута.

Несли службу в самому місті-фортеці. Довелось не раз дивитись у вічі смерті. Там же ще яка «нульовка».

За бойові заслуги та хоробрість Василя командування представило до державної нагороди. А днями Православна Церква України високо оцінила вклад у перемогу Василя Мацуляка та його побратимів. Митрополит Київський і всієі Украіни Епіфаній нагородив вінничанина медаллю «За жертовність і любов до України»

Мама Василя Алла, з якою ми є прихожанками Миколаївського храму, гордиться своїм синочком.

І ділиться, як же не легко чекати свою єдину кровинку з фронту.

Немає спокою ні в день ні вночі!

Одна надія, на Бога! Тому молюсь за сина та всіх воїнів, захисників України. Знайте, кожна мати так робить! Хочу щоб живими і здоровими повернулись всі діти до своїх домівок.

Син нас беріг, мені, чоловікові Степанові жодного разу не сказав, що він у Бахмуті. Завжди переконував, що десь в тилу. Але хіба материнське серце обманеш…

А тут Василя чекає його кохана. Їх з Діаною познайомила війна. Вже рік разом. Але офіційно весілля планують зіграти після повернення Василя з фронту.

Що ж, подякуємо батькам за такого сина. А Василеві за захист кожного з нас.

Слава Україні! Разом до Перемоги!

Тетяна Редько