Ми росли разом, бігали коридорами гуртожитків – то у нас, то в Богдана. Бо наші мами були дуже близькі! Рідня, куми, а з д. Альошою – його татом, мама ще й разом працювала на “Кристалі”. На всі дні народження ми разом! За великим столом, мальних кімнат гуртожитків збиралася уся родина! І це так гуртувало! Один одному допомагали – з городами, з ремонтами!
Богдан мене дуже любив! Так і казав малим: “якби ти мені не сестра, я б на тобі женився!”. Коли ми темними гуртожівськими коридороми грали в “квача” чи “хованки”, Богдан перед старшими дітьми мене завжди захищав! У нього змалечку було стільки мужності і сміливості! А коли я побачила фото Богдана у формі ЗСУ, зрозуміла, що це його! І не лише тому, що піксель йому личив, а тому, що військовим він міг втілити усі свої найкращі якості!!! І він цю місію – ЗАХИСНИКА до останнього подиху виконував!
Гордість за Богдана переповнювала! Бо він не злякався, не сховався! А пішов на фронт, коли сучі сусіди пішли великої війною проти нас… Та разом з гордістю, груди розпирала тривога…
– Іруся, якщо Богдану щось треба, то пиши-дзвони, я все для нього! – прошу старшу сестру.
Але Богдан ніколи нічого не просив! І не взяв би в мене ні копійки! Він би ще своє віддав! Як тоді, на похороні моєї мами… За день до цього він свою маму поховав, але приїхав до мене з допомогою. Віддав, можливо, останнє, щоб мене підтримати у горі… Я це все життя буду пам’ятати! Як і той день, коли наші мами майже одночасно пішли у засвіти… Моя мама перед смертю кликала куму Наташу. Я її набрала, щоб вона приїхала попрощатися. А Богдан у трубку: “Мама померла… Щойно…”. За фатумом долі, це сталося напередодні його дня народження…
Впевнена, його матуся і його хрещена з Небес дуже пишалися своїм сином-Героєм! І тепер вони разом…
Богдан не встиг нажитися, здійснити свої мрії… Йому було 41… Але війна його пошматувала і зістарила на років з десять…
Пишу ці рядки запізно, бо хотіла б, щоб їх прочитав Богдан ще живим! Щоб він знав, як я ним пишаюся! Але не встигла… Не подзвонила йому і не сказала цього раніше… Тому дзвоніть своїм рідним, не бійтися зізнатися в сокровенному, особливо, якщо ваші рідні на фронті!!!
З похоронки: ” Богдан Юра на війні був гранатометником механізованого батальйону. Загинув 1 липня поблизу села Невське Сватівського району Луганської області від смертельних поранень внаслідок ворожого обстрілу. Загибель пов’язана із захистом Батьківщини”.
Помоліться за упокій воїна Богдана і усіх захисників, які віддали життя за Україні, за нас з вами…
Людмила Поліщук
