За воєнним лихоліттям майже непомітно минає страшна річниця: 90 років тому наш народ накрив страшний Голодомор, організований за рішенням московського керівництва.

У мене збереглась копія списку мешканців маминого села, які померли в 1932-33 роках. У тому списку два мої прадіди: під номером 44 – Захар Гоменюк, під номером 91 – Андрій Величко. Список нараховує 164 особи, але це тільки голови сімейств: Цифра справа від кожного – кількість померлих у сім’ї. Загальний підрахунок, теж зазначений у списку, зовсім трішки не дотягує до пів тисячі. Але насправді він вочевидь переступає за пів тисячі, навіть з нашої родини враховано не всіх. Четверо – це тільки ті, які жили разом з прадідом Захаром, моя баба (його дочка) жила вже своєю сім’єю, і тому її син Вася, якому було всього півтора року, до цього списку не потрапив (у майбутньому він міг би стати моїм дядьком). Нема в ньому і Євдокима – сина прадіда Андрія: він помер від голоду в Києві і тому  до сільського списку теж не потрапив.

А ще ж страшна коса смерті косила і в батьковому селі. Повного списку не маю, але знаю, що в 1933-му не стало мого прадіда Спиридона Мельника, інших родичів. Мій батько народився 1931-го, дідові та бабі пощастило врятувати його і врятуватися самим.

Сьогодні в Мовчанівці (колись Сквирського, а нині Білоцерківського району) майже вдвічі менше жителів, ніж померло в Голодомор.

Віктор Мельник, журналіст

Від редакції: одна за одною країни світу визнають Голодомор в Україні як геноцид українського народу.

Але давайте пригадаємо що про нього говорив Митрополит Онуфрій з УПЦ(МП). Пройшли роки, але наче не прозвучало заперечення своїх слів чи каяття? І далі так думає?