Власники популярної у Вінниці реберні Віталій та Вікторія Гуменюки вже виростили самотужки на Бугу цілий сад різнобарвних водяних лілій-німфей. Є в колекції червоні квіти, жовті, рожеві та бежеві. Є рідкісні сині та білі. Загалом видовище вражаюче.
Кафе розташоване на березі річки, на колишньому дебаркадері. І відвідувачі охоче фотографуються на тлі цієї краси. Але для того, щоб сад не винищився, його потрібно щороку полоти. Ця процедура випадає на середину липня.
Вже кілька років поспіль Вікторія та Віталій дуже креативно перетворили цю просту роботу на магічне дійство. А магія в тому, що бажаючі можуть зробити селфі із казковим букетом екзотичних лотосів.
У неділю Гуменюки розпочали прополку після 10-ї ранку і зібрали чимало бажаючих це побачити та сфотографуватись. Перепусткою на фотосесію став донат для ЗСУ. До двох скриньок для пожертв люди кидали різні суми, але поступово вони наповнювались купюрами.
Звісно, це крапля в морі проти того, що брат і сестра Гуменюки вкладають у нашу перемогу, допомагаючи армії. Буквально цими днями вони відправили до Одеси 12 маневрених автівок багі. Це дуже зручний транспортний засіб для розвідників. Ці машини вже зарекомендували себе на передовій.
Фонд Гуменюків отримав від ЗСУ замовлення на ще 20 багі.
– Нам самим з братом було нереально все це зробити, — розповідає Віка. — Це спільна заслуга усіх небайдужих вінничан та українців, які розуміють, що ми не маємо права втомлюватись від цієї війни. Там наші брати, сестри, батьки. Ми чекаємо їх живими додому, і кожна наша благодійна гривня може врятувати їх на полі бою.
Війна дуже жорстока, а ресурси наші та ворога різні. Люди це розуміють. Хтось віддає свою стару легковушку, хтось допомагає запчастинами, металом, грішми. Ось так і робляться автомобілі підвищеної прохідності для наших ДРГ. Сподіваюсь, що вінничани й надалі підтримуватимуть нашу ідею з багі.
До затишної реберні, уквітчаної різнокольоровими водяними лілеями, увесь час підходили люди. Переважно жінки з дітьми. У багатьох чоловіки в армії. Але при вигляді чергового букета німфей, які Віталій подавав із води, у всіх піднімався настрій.
Кожна жінка хотіла підібрати саме такі лілії, щоб найбільше пасували до її образу. І всім вистачало кольорів. Клацали затвори фотоапаратів, передавалися квіти з рук у руки. Вишукувалися локації. Майже всіх цікавила гондола, припаркована біля реберні. І всім без винятку цей чудовий літній день подарував позитивні емоції.
І кожен присутній дякував Вікторії та Віталію Гуменюкам за цей казковий сад, який вже став окрасою Вінниці.
– Насправді, цієї краси могло бути набагато більше. І наше місто може стати столицею німфей, заради яких сюди їхатимуть туристи зі всієї України. Ми цю роботу зробили ще не до кінця, — розповідає Віталій Гуменюк. — Вже стомилися мучити міську раду, щоб надали юридичний статус нашому саду лілій. Бо до тих пір, поки це буде щось на кшталт «Віталику захотілось», масштабувати цю оазу краси неможливо. Це потребує великих фінансових вкладень.
Але у мене є ГО, є попередні домовленості з фондом GIZ. Вони можуть виділити гроші на 1000 кущів цих унікальних водяних лілій, які приживаються на нашому Бугу і прикрашають Вінницю. Але ці всі благодійні фонди можуть виділяти гроші лише під щось офіційне. Тобто зараз можливість нарощувати реально перспективну справу задля розвитку міста можна, лише отримавши підпис та печатку Вінницької міської ради.
Ми не просимо грошей із бюджету, не прагнемо залучити якісь додаткові ресурси громади. Ось що ми хочемо для вінничан — зробити їхнє життя різнобарвнішим. Власне, це уже можемо продемонструвати тут, біля реберні. А у нас є ще привабливий фонтан, інші гарні місця над річкою.
Нам закидали, що ці квіти завезені і вони можуть негативно вплинути на нашу екологію, типу борщівника. Але, на мою думку, це навіть некоректне порівняння. На озері Хевіз в Угорщині уже більше ста років радують людей привезені з Індії різнокольорові німфеї, і за увесь цей час жодної шкоди від цих рослин там не виявили. То чому у нас так важко це все вирішується?
А й дійсно, чому така цікава ініціатива вінничан не підтримується владою?
Не сакурами ж єдиними…
Анатолій Жучинський
