Йому ім’я – мужність і незламність.
Віталій Лапчук, підполковник поліції, викладач Херсонського юридичного інституту.
Першого дня повномасштабної війни Віталій разом з товаришами записалися до тероборони, створивши підрозділ із 59-ти чоловік.
Жодного прізвища своїх підлеглих згодом під тортурами Віталій не видасть…
Командир роти з побратимами збирали кинуту під час оборони міста зброю, проводили навчання, передавали українській армії координати, де саме розміщується ворожа техніка, розвозили хліб стареньким і немічним.
Затримали Віталія 27 березня, коли місто було повністю охоплене російськими загарбниками.
Вже в обід до його будинку увірвалися дев’ять повністю озброєних окупантів із побитим до невпізнаваності Віталієм.
“Я побачила обличчя Віталіка — воно було чорне. Щелепа була повністю перебита, з розсіченої брови юшила кров, заливала очі. Обличчя було суцільним місивом. Його куртка була просочена кров’ю”, — розповідає дружина Олена.
Її разом із сином з пакетами на головах також забрали на допит, перед цим вкравши із дому цінні речі: ноутбук, телефони, золоті коронки бабусі й усі заощадження, а також знайдену зброю.
Допитували їх в будівлі обласного управління поліції в Херсонській області. Жінку називали нацисткою й весь час тримали з мішком на голові. Олена чула, як за стіною варвари били її чоловіка…
Вночі дружину й сина Героя відпустили. Їхній будинок було навмисно зруйновано ворожою ракетою. Родина виїхала, та Віталій залишався в застінках катівні.
Згодом його тіло було знайдене в Дніпрі з гирею на ногах.
Я не знаю, як будуть судити звірів у людській подобі.
Та дуже хочу, щоб вони, їхні діти й онуки пережили те, що творили з нашим народом на моїй рідній землі.
Як тепер стало відомо, палачів очолював у Харківській області голова СБУ Якименко, йому допомагали у катуваннях та «наводках» на патріотичних українців місцеві сепаратисти.
І їх треба покарати. Кожного!
Людмила Оніщенко
