Він загинув у наступі на російські позиції у Запорізьській області.

Позивний «Репортер», журналіст по професії, справжній Воїн по духу. Ми багато спілкувались під час війни, він казав  в яких важких умовах доводиться йти у бій. Дмитро міг бути ідеальним прес-офіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні – став  піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим. Він взяв на себе максимальний ризик. Дмитро реально оцінював обстановку, усвідомлював усю небезпеку.

Його бригада зазнала значних втрат, оскільки без досвіду та відпрацювання бойової злагодженості їм довелось йти у перший бій одразу на прорив найпотужнішого російського вузла оборони на півдні, куди росіяни кинули усі свої резерви та сили. Боі йдуть жорстокі, кожен наш крок – це героізм украінських воїнів. І воіни 47-і, такі як Дмитро, зробили можливим наше просування та подолання спротиву ворога.

Дмитро ніколи «не вмикав задню», він завжди йшов вперед, і не відмовлявся від найнебезпечніших завдань.

Дмитро Рибаков загинув в атаці, під час штурму російських позицій. Його тіло побратими не могли винести три доби, оскільки обстріл тої частки української землі, яку відбили воіни 47-і, був таким щильним, що ні підійти ні вийти було неможливо. І ось він повернувся на щиті…

Пишаюсь, що мав честь спілкуватись та товаришувати з тобою. Я обов’язково оприлюдню у свій час усе, що ти мені розповідав про ці події. Твій подвиг не буде забуто.

Ти усвідомлено поставив своє життя заради наближення нашоі перемоги.

Ти віддав усе, що в тебе було заради кожного з нас.

Один з найкращих громадян України та один з найкращих украінських журналістів.

Світла пам’ять тобі, Герой!

Юрій Бутусов

Редакція «33-го» розділяє біль втрати з родиною та нашою журналістською спільнотою