53-річний Олег Гринченко – багаторазовий чемпіон України з скелелазання серед ветеранів спорту – отримав важке поранення у бою.

Разом з коханою дружиною Ольгою вони розвивають скелелазання у рідному Кривому Розі. Із залишків зруйнованого моста вони облаштували скеледром — улюблене місце відпочинку містян.

Але у перші ж дні повномасштабного вторгнення Олег залишив улюблену справу і пішов у місцевий військкомат.

– Мене не хотіли брати, відправляли у ТрО. То я дещо схитрив, сказав, що по повістці, — розповідає Олег. — Бо бачив, хто стояв у чергах. Ті, хто не розумів, що таке війна. Хто свого часу відкосив, ховався, а зараз прийшли. Мені довелося строковиком служити в Афганістані, тому добре усвідомлював, що на війну без підготовки не можна.

З військкомату Олега направили у мінометну батарею. За півтора року війни він дослужився до командира взводу. Каже, це була його мрія.

– Завжди просив міномет, командири відповідали, що мені за посадою не передбачено. Тому, коли пішов на підвищення і отримав необхідну зброю та ще й свою розвідку, радів, що вдавалося більш ефективно нищити ворога. Так звільняли правобережну Херсонщину. Я вішав прапор у Бериславі. Потім були відрядження до Бахмута, — каже військовий.

На одній із важких ділянок фронту захисник отримав поранення.

– Це було 30 червня, день ротації. І в цей час по нашій машині прилетів ворожий снаряд. Мене з автомобіля викинуло на асфальт. Перше, що відчув, як кров заливала око. Почав гукати на допомогу, але ніхто не відгукнувся. Зрозумів: або всі загинули, або важкі непритомні. Я самостійно наклав собі пов'язку на обличчя. І поки ще щось бачив, намагався зорієнтуватися на місцевості. Зрозумів, що мені потрібно йти до перехрестя, де проїжджає більше транспорту. Так пройшов метрів 250-300. Уже нічого не бачив, відчував лише асфальт під ногами. Коли почув звук машини, зупинив її. Хлопці мене доправили до бойових медиків. Там я повідомив про ворожий обстріл та можливих поранених.

У стабілізаційному пункті мені надали першу медичну допомогу, зняли мою пов'язку і наклали спеціальну гелеву. Далі відправили у Дніпро. Звідти — у Вінницю.

У Вінницькій лікарні розповіли:

– Пацієнт був надзвичайно важкий. Було навіть неможливо візуально оцінити його зовнішність. Дуже пошкодженні лицьова та інша частини голови, багато термічних травм. Пацієнт був госпіталізований у реанімаційне відділення. З першого дня фахівці-офтальмологи, щелепно-лицьової хірургії, лікарі ЛОР-органів надавали усю необхідну допомогу. Щоденно під мікроскопом видалялися сторонні тіла, якими було всіяне обличчя, очі. Усі ці мініоперації пацієнт героїчно терпів і жодного разу не сказав, що його щось не влаштовує, — каже завідувач Центру термічної травми та пластичної хірургії Роман Чорнопищук.

— З перших днів гостро стояло питання зору. Ми щиро раділи, коли після видалення сторонніх тіл Олег почав розрізняти предмети. Злагоджена робота спеціалістів, дотичних до характеру травм, вкупі із мотивацією хворого про швидше одужання — ось секрет успіху! А головне – Олег показав приклад, як потрібно чіплятися за життя.

Лікуюча лікар Марія Кожухівська відзначає, що для Олега з першого дня важливо було когось тримати за руку. Спочатку це були руки лікаря. Потім дружина і донька примчали через сотні кілометрів.

– Коли після першої операції Олег попросив дозволу присідати, ми зрозуміли, що одужання піде швидко. Так і сталося. Всі рани затягнулися. Частково відновлюється зір на правому оці, — радіє лікарка.

А Олег зізнається, що його основна мотивація повернутися до повноцінного життя — це новий скеледром у Кривому Розі.

– Коли ти на фронті — у тебе одні завдання. А коли вже так сталося, що ти отримав поранення, то перед тобою завдання максимально одужати, аби не бути тягарем для рідних і знайти своє місце у подальшій боротьбі за Перемогу. Потрібно вірити в свої сили, вірити медикам. Вінницькі лікарі — це найкращий приклад вітчизняної медицини. Тут високий рівень спе­ціалістів, сучасні методики, чуйне ставлення — усе, аби ти став на ноги і повернувся до нормального способу життя. Ми з дружиною у цьому переконалися, — вдячний Олег Гринченко.

Каріна МАЄВСЬКА