Обласна комунальна установа “Видавничий Дім “Моя Вінниччина” разом з департаментом інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Вінницької обласної військової адміністрації (Світлана ЮЗВАК) готують до видання у серії “Твої люди, Вінниччино. ГЕРОЇ УКРАЇНИ” книги про живих і полеглих Героїв-вінничан цієї війни з російськими окупантами.
Цими днями працівники Видавничого Дому, директор Вадим Вітковський і фотохудожник Олександр Гордієвич побували у смт Літині, де народився Герой України, бригадний генерал Сергій СОБКО, зустрілися з його батьком, педагогом Станіславом Антоновичем СОБКОМ і директором Літинської загальноосвітньої школи №2 Тетяною Володимирівною КАТРІНОЮ, іншими педагогами, які вчили Сергія Собка, а того дня разом з колегами і учнями в”язали у спортзалі для фронту маскувальні сітки…
Пропонуємо вам фрагмент з майбутньої книги Вадима Вітковського “СОБКО – чоловік козацького шляхетного роду”.
Щоранку, погожої днини, над Літином, Кармелюковою столицею, сходить сонце. Те сонце, бачене ним через загратоване віконце сибірської тюрми багато років тому, оспіване у народній пісні «За Сибіром сонце сходить», що її авторство приписують талановитому вінницькому полякові Тимкові Падурі, про Устима Кармелюка, народного Героя, народженого у теперішньому селі його імені – Кармелюковому Жмеринського району, який кілька разів тікав із сибірської царської каторги, але востаннє – з в’язниці у Літині. Пригадуєте?
За Сибіром сонце сходить,
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармелюка,
Всю надію майте…
Я не раз думав: чому це сибірському царському бранцеві Устиму Кармелюку у пісні ввижається сонце, що сходить не У Сибіру, а ЗА Сибіром, тобто, певно, – в Україні? Тому що, мабуть, мріялося ще пожити не у тайговій глушині, а у квітучій і вільній своїй Україні, пожити без панів і різних гнобителів, пожити у вільній Україні, що підніметься таки з колін…
А за Літином шумить дубовий ліс, посаджений останнім тутешнім «бандерівцем» Іваном Бурлакою, лісником, який ще наприкінці радянських часів одним з перших підняв у Літині…жовто-блакитний прапор!..
Десь у невідомих микулинецьких плавнях покоїться під водами петриківського озера могила героя ОУН-УПА «Батька», «Богуна» – Омеляна Петровича Грабця, з села Микулинці Літинського району, полковника Української Повстанської Армії, полеглого у бою за Україну з еНКаВедистами 10 червня 1944 року, зраджений російським сексотом якимось Зайцевим…
Літинську землю, як і всю Вінниччину, сміливо і справедливо можна назвати краєм Героїв!
Під цим літинським сонцем і серед цього національного роздолля, серед місцевих колоритів, просто не могли не народитися ще два Герої України, один з них – Сергій СОБКО!
11 липня 1984 року в родині Собків, Броніслава Антоновича, багаторічного викладача інформатики латинської школи, та Ольги Дорофіївни, медичної сестри районної лікарні, появився на світ Божий син Сергій, хлопчик вагою 2, 400 кілограма, якому судилося прославити Літинську землю і всю Україну, вписати козацьке прізвище Собків у перелік національних Героїв.
Собко – давнє широко поширене українське прізвище. На Західній Україні Собками називали «гонорових господарів». Літописець Самійло Величко називав короля Яна ІІІ Собеського… Собком! У чумаків це прізвище мало інший відтінок значення – «міцний господар- лідер»; на півдні дуже поширене слово «соб» («цоб!») – понукання волів, биків, тобто, хазяїн, який керує іншими».
Український літописець ХУІІІ століття Самійло Величко впевнено заявляв, що «Собко – прізвище представників галицько-руського боярсько-шляхетського роду, більш відомого, як Собеські.
А мені при згадці отого понукання «соб» («цоб!») завжди згадується наш борівський світлої пам»яті дядько Ларій, з порепаними босими ногами на полудрабку запряженої у гарбу пари круторогих волів з величезними рогами, вони уявлялися нам, малим, справжніми міфічними доісторичними звірами, а він правив ними, наче справжній хазяїн, хоча й колгоспним їздовим був…
Собки ніколи не пасли задніх. І тут би слід згадати майора медичної служби ЗСУ, учасника російсько-української війни Андрія Собка, і українського письменника Вадима Собка, головного корабельного старшину ЗСУ Пантелеймона Собка, капітана медичної служби ЗСУ Романа Собка, українську співачку Марію Собко…
Ну, і, нарешті, нашого бригадного генерала, Героя України Сергія Станіславовича СОБКА, який з»явився на світ Божий у Літині 11 липня 1984 року…
Сергієм його назвали не випадково. З латинської це ім»я перекладається як «високий», «знатний», а ще давно римських легіонерів називали «Servi dei” – “Слуга Бога»!
Уважно погляньте на його портрет на обкладинці цієї книги – прямий, упевнений, рішучий погляд, такому лише дай меча у руки – і кинеться у бій, поведе за собою інших!
Я не знаю, чи знала про походження імені сина мама Сергія, дуже малоймовірно, але на 11 липня припадає і день Ангела Сергія у церковному православному календарі, тому, мабуть, так і вирішили назвати…
Перед парадним входом до школи №2 у Літині встановлено дві меморіальні дошки літинчанам, які є прикладом у житті, як і Сергій Собко, учням…
І мужньому воїну першої російсько-української війни, полеглому в січні 2015 року за Україну на Донбасі Пантелеймону Рожанському, випускнику школи, бійцеві батальйону спеціального призначення імені С. Кульчицького…
Директорка Літинської загальноосвітньої школи ІІІ ступенів №2, колишня Сергієва викладачка історії Тетяна Володимирівна КатрінА пригадує: «Сергій Антонович виховував сина у строгості, – розповідає кореспонденту вінницької газети, з якої цитуємо, пані Тетяна. – Ми, вчителі, знали про це. Якщо дізнавався про яке-небудь зауваження від учителів на адресу Сергія, то хлопцеві дома було непереливки. Цей учень запам’ятався мені своєю обов’язковістю і безвідмовністю у виконанні доручень…»
У вестибюлі школи, на почесному місці, виставлена дошка з матеріалами про Героя України, випускника школи Сергія Собка.
Слід сказати, що у Літинській школі №2, трудами директорки Тетяни КатринИ історії України і національно-патріотичному вихованню учнівської молоді приділяється велика увага.
Не на останньому місці і батьки Сергія, батько Станіслав Антонович, народжений у селі Бронниці Могилів-Подільського району, над Дністром, син воїна Другої світової війни Антона Собка, і мама Ольга Дорофіївна, медсестра районної лікарні…
-У Сергія велика схильність до гуманітарних наук, особливо до історії, – додає Тетяна Володимирівна, – тому, очевидно, й меншого свого сина він назвав Северином… на честь народного героя Северина Наливайка…Шкода немає зараз у місті Сергієвої вчительки Олени Василівни Радзієвської, от хто б вам розповів про нього чимало цікавого…
А вчителька Надія Іванівна Тимчишина, вона викладала Сергієві українську мову і літературу, тепер разом з учнями і колегами у вільний час в»яже у спортзалі школи для наших бійців маскувальні сітки…
-Рідну мову Сергій дуже любив, – каже вчителька, – завжди розмовляв українською й іншим говорив, що мова – це душа українського народу,
