Рахувався загиблим. Його дострілювали вже на полі бою вороги. Але і тут він дивом вижив.
Далі в окупації Ігоря підібрали місцеві жителі.
Відігріли і підлікували місцеві аграрії.
Але знайшовся зрадник, який здав місцезнаходження нашого воїна земляка. Ігор переїхав з сестрою та її родиною з Краснодону на Вінниччину ще в 2014-му. Пішов на фронт добровольцем. Потрапив у полон. А там в число тих, над ким влаштували показове судилище. Пропагандоси та квазісудді називають цих захисників українськими нацистами-терористами. Хоча реальні терористи вони.
Цей суд ще увійде в історію як судилище – реальні терористи судять тих, хто захищав свою землю і виконував конституційний обов’язок.
Ігор Гайоха служив в окремому 24-му штурмовому батальйоні «Айдару».
Він вже півтора роки в полоні. 15 серпня його з іншими судили.
Про героїчного брата «Суспільному» розповіла його сестра.
- Торік у березні родині Ігоря повідомили про його загибель від мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку. Було пряме влучання у вантажівку, в якій їхав Ігор. Згодом, ворог прийшов на поле бою і “добивав пострілами” поранених. Стріляли й у нього. Але, на щастя і після розстрілу йому вдалося вижити. Ввечері місцеві, які прийшли поховати загиблих - знайшли Ігоря. Його певний час переховували як жертву автотрощі в коронавірусному відділенні лікарні у Нікольському поблизу Маріуполя. Втім, хтось “доніс” про це окупантам. По нього прийшли з ФСБ.
Ігор Гайоха родом із селища Сєверо-Гундорівське на Луганщині, яке знаходиться за три кілометри від кордону з країною-терористом. На їхньому будинку завжди майорів прапор України. Ще до повномасштабного вторгнення Ігор мав активну патріотичну позицію — був учасником Майдану, виступав проти приходу окупаційної влади на рідну Луганщину, за що його переслідували, а родичів - росіяни внесли до розстрільних списків. Через свою проукраїнську позицію у 2014 родина переїхала на Вінниччину, а Ігор Гайоха - пішов добровольцем на фронт долучившись до “Айдару”.
«Суспільне Вінниця»поспілкувалося з його сестрою Галиною Гайохою, яка тимчасово за кордоном та веде щоденну боротьбу за повернення брата з полону.
- Пригадую, у 1991 році ми знали напам’ять український гімн і завжди з гордістю наголошували, якого ми коріння. За це і поплатилися. Коли селище окупували російські війська і на посади прийшли місцеві зрадники, з нашої хати зірвали український прапор, тричі нас грабували і навіть погрожували розстрілом”.
Коли Ігор Гайоха добровольцем пішов на службу в батальйон “Айдар”, яким тоді керував вінничанин Мельничук, на військовій справі він мало знався, тому спочатку був кухарем. Далі - мінометником.
У липні 2014 року сестра Галина з мамою та двома дітьми втекли з ОРДО й приїхали до Літина на Вінниччину. В своєму будинку їх приютив товариш Ігоря, з яким вони познайомились на Майдані. Ігор постав собі за мету служити, доки ЗСУ не вийдуть на кордони 1991 року.
