Сергій Божко, фермер із села Лоцькіне на Миколаївщині, в минулому – вчитель математики.
«Я хочу, щоб в усьому світі перестали розуміти російську мову», – написав він на своїй сторінці в соцмережі.
Він вважав своєю, Богом даною йому землю України, хоча за походженням був росіянином.
Окупанти захопили його в полон на п’ятий день після того, як зайшли в село. Пана Сергія здали місцеві, котрим дуже не подобалася його проукраїнська позиція. “Бандерівець і азовець”, – говорили вони.
Після полону свого Сергія дружина Тетяна бачила лише раз: його – пораненого, скривавленого, з простреленою рукою – привезли додому, аби шукати зброю.
Після цього Тетяна намагалася знайти чоловіка по всьому селу. Не знайшла. Цинічні нелюди пообіцяли їй. що відпустять Сергія.
17 березня загарбники поспіхом забралися з села, і того ж дня закатоване тіло чоловіка було знайдене у ямі біля одного з будинків.
“У тата на одній руці був роздроблений палець. Друга рука сильно роздерта. Шкіра на обличчі стерта. Було 3-4 старі кульові отвори: плече, рука, район легень. І автоматна черга, свіжіша, коли його вже розстрілювали”, – розповів син Сергія Божка.
З цього поля Тетяна рушила до тих самих сусідів, які прихистили в себе росіян і, ймовірно, здали Сергія.
«Я вчепилася в нього і кажу, ви вночі спати не будете, він вам снитися буде, дивіться, що ви наробили», - говорить вона.
Наступного дня сусіди приїжджали вибачатися(!).
«Сергій завжди говорив українською мовою. Будемо надіятися, що наші діти, молодь будуть говорити українською, будуть цінувати українську, свою державу Україну», - так говорить вона на могилі свого коханого чоловіка, справжнього українця. Чиє тіло розтерзали, та душу не зламали.
Найбільш за все у пам'ять про Сергія хотілося б почути про долю ймовірних зрадників, тих, хто прихистив у себе ворогів, годував їх і здав на поталу цю чудову Людину.
Світла пам'ять Нескореному!
Оніщенко Людмила
