І почути стільки! Сергій Сай-Боднар, відомий український письменник, заслужений журналіст, приїхав із Києва до Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Отамановського на запрошення презентувати вже шосту свою книгу «Зошит з історії Каришківської школи». Тільки подумайте, столичний іменитий письменник вже 4 книги написав про рідне село, школу, яка випустила його у світ!

Чи багато є таких вдячних земляків і учнів?

Це запитання я ставлю і собі, й обов’язково обіцяю виправитись! Спасибі і за таку настанову, Сергію!

– Автор каже про своє дітище так: «Три роки пошукової та журналістської роботи, «перелопачування» сотень-тисяч фотографій, безкінечні уточнення прізвищ, імен та по батькові, незчисленні контакти із односельцями, попри всілякі ковіди та загарбницьку війну проти України», — такими враженнями поділилась сестра Сергія Людмила Почапська.

І це було неймовірно — бачити її і його. Не просто кариш­ківчан. А їх тут було чимало у заповненій вщент залі. Як і письменників та поетів.

Бо ще Сергій та Людмила — нащадки Магди із книги Сергія, яка стала надпопулярною, і фільм, що знятий по ній, став переможцем міжнародного конкурсу. Книга про його та Людмили Почапської бабусю, німкеню Магду Хоманн.

Вона пристрасно покохала їхнього діда і приїхала з далекої Німеччини до подільського села Каришкова.

Я досі ставлю себе в страшні реалії, в яких опинялась ця жінка. На окуповане німцями Поділля приїздить її брат — високий чин німецької армії. З родини, яка від неї відреклась через любов до ворога.

Дізнавшись, що вже вдова, пропонує «забрати із війни», повернути в сите і комфортне життя.

А в цей час у рядах Радянської армії служать двоє її синів. Що з ними буде?

І вона обирає — залишається одна з роду на огорнутій війною Україні!

Але через недоброзичливий донос шльондр потрапляє в руки енкаведистів. Не розбираючись, ті, до речі, може, і батько Путлера, бо він в їхніх рядах зачищав після визволення наші краї від «ворогів народу», саджають Марту в найсуворіший табір.

Скільки не шукали сини-воїни, що принесли СРСР перемогу, не доводили, що вона безневинна, матір так і не побачили.

Її етап страшними радянськими концтаборами був без повернення.

У час, коли фільм і ця книга Сергія Сай-Боднаря стали популярними не лише в Україні, але й Німеччині, Сергій віднайшов німецьку рідню, герб знаного тепер уже і його роду.

І йому довелось жити, як і Магді, в охопленій війною Україні. І перед ним постав вибір — їхати до ситої Німеччини, щоб там перечекати воєнні лихоліття, а може, і назавжди, чи залишатись у Києві, приїздити на рідне Поділля, до свого Каришкова, щоб увіковічувати історію.

І Сергій обрав Україну!

Ось така доля народженого в багатодітній родині (їх було шестеро хлопців), як він себе назвав, Колоска нашого незламного українського народу!

А що від німців? Цілеспрямованість! Ну, кому краще знати чоловіка, як не його дружині? Професійна журналіст Лариса Сай-Боднар, вона ж і літературний редактор його творів (і однокурсниця), розповіла одну красномовну деталь: Сергієві з історії у Каришківській школі поставили оцінку «добре», тобто четвірку.

Як вступати до Київського університету, де конкурс «зашкалює»?

І вже за місяць в університеті ім.Шевченка у нього було «відмінно»!

Ось він — характер! А ще — доброта! Бо саме школу, в якій недооцінили учня, він зробив популярною на всю країну, якщо не світ!

Чим не приклад? Скільки тут живої історії і моралі!

Твори, Сергію! Перемоги!

З повагою –
Тетяна РЕДЬКО