Він ішов у самісіньке пекло, щоб знищувати ворогів, й одного дня не повернувся з нього.
ОЛЕГ КОЙЛЯК, заступник командира взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Головний сержант кулеметного взводу. Позивний «Берет».
20-річним морським піхотинцем він служив на корветі “Тернопіль” у Севастополі. Коли росіяни анексували Крим і захопили судно, батьківщину зрадив тільки командир. Увесь екіпаж, з Олегом Койляком включно, залишився вірним присязі – хлопці вийшли до Одеси.
“Коли йому сказали здати зброю, він її не те, що не здав, він ще позаливав у всю техніку, що була, всіляких сумішей, щоб вона не працювала”, – розповідає командир Назарій Кішак.
Він боронив батьківщину під час АТО. Повномасштабна війна застала Олега у відставці, й він знову взяв до рук зброю.
Бився за Київщину, Вуглегірську ТЕС, Бахмут, Мар’їнку.
Поблизу Вугледара Койляк ліквідував командира штурмового загону 155-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти росії.
Останній бій «Берета» також був під Вугледаром.
17 квітня його група зачистила ворожий окоп, взяла полонених і вже поверталася на базу, як росіяни почали поливати мінометним вогнем. Олег загинув на місці…
“Він був дуже відважним, сильним воїном, на якого всі рівнялися. Олег першим йшов у бій, останнім з нього виходив. Вів за собою хлопців. Ніхто не боявся з ним йти, тому що Олег був досвідченим, відважним і сміливим. Це можуть підтвердити всі, хто його знає”, – говорить про побратима Оксана Рубаняк.
“Ми помстимось, помстимось навіть не знаю, з якою злістю, бо втрачати побратима – це дуже важко. Коли ти чуєш по рації: “Берет-200”. Все! Це мотивація на те, щоб ще більше вбити ворогів”, – кажуть військові.
За Олегом пішли на фронт два брати й дядько – він був немовірним мотиватором для оточуючих.
У Героя залишилися дружина та двоє маленьких дітей, синочок і донечка. Побратими вже опікуються ними.
Навічно 30-річний Герой.
Досвідчений воїн. Неймовірний кулеметник.
Вірний напарник і друг.
Його ім’я ніколи не забудуть.
Світла пам’ять Герою!
#Героям_твоїм_вічна_слава
